Продовжуємо рубрику #ДвіДумки! Для тих, хто пропустив перший матеріал, підказуємо, що це новий формат рецензій. Одразу два автори діляться своїми враженнями про книжку.
Читати: #ДвіДумки про другий роман Поли Гоукінз «Глибоко під водою»
Для продовження рубрики ми обрали книжку від Видавництва Старого Лева «Правда про справу Гаррі Квеберта» Жоеля Діккера. Чому? Причина проста – так попросили наші читачі в instagram. Ви теж маєте побажання щодо книжок у цій рубриці? Пишіть у коментарях і ми обов’язково врахуємо ваші побажання.
Оглядачки
Катерина Молочко: запійна читачка детективів. У будь-якій незрозумілій ситуації читає Аґату Крісті. У справжньому детективі, на думку Катерини, має бути понад усе: логіка (і трішки крові, можна не трішки)).
Катерина Толокольнікова: вірна шанувальниця не лише Джоан Ролінґ, а й Роберта Гелбрейта.Читає детективи рідко, але детективні сюжети любить шукати навіть не в жанрових книжках.
Справа Гаррі Квеберта
Катерина Молочко (далі КМ): Про що ця книжка? Я поставила собі таке питання і трошки ошаліла. Та вона ж про все! Про письменництво, про любов, про дружбу, про брехню, про становлення особистості та про пошуки істини. Вона про життя! І не про одне життя. У романі Жоеля Діккера сплелись історії багатьох життів. Яка тоді правильна відповідь на питання «про що»? Трошки нелогічна. Якщо вас зацікавила книжка, знайте – це цікавий детектив і більше вам нічого знати не варто. Нащо псувати собі свято? Йдіть читайте книжку! Далі, хай і без спойлерів, ми все ж розкажемо й про сюжет, і про героїв.
«Правда про справу Гаррі Квеберта» розпочинається з двох флешбеків. Усього за декілька сторінок Жоель Діккер знайомить читача з двома головними моментами:
- 30 серпня 1975 року – днем зникнення невідомої дівчини;
- новою книжкою Маркуса Ґольдмана, за яку автор отримав гонорар у мільйон баксів. Сюжетом роману стала справа.. реально справа, що збурила всю Америку.
Флешбеки на початку нагадали мені іншу книжку (теж написану французькою, може, то модно? 🙂 ) «Літак без неї» Мішеля Бюссі.
Читати: Коли дуже шкода, що в книжці 544 сторінки
Знаю, що ти теж читала «Літак без неї», то чи не здалися вони дещо схожими й тобі?
Катерина Толокольнікова (далі КТ): так, я читала ці книжки із різницею в пару тижнів. Вони схожі насамперед тим, що в обох розслідується давня таємниця: у Діккера від двох загадкових вбивств минуло вже 33 роки, а в Бюссі – 18 років від дивовижної знахідки на місці аварії літака, яку й розслідує детектив. Також обидві ці книжки дуже динамічні й мають потужну романтичну сюжетну лінію. В обох випадках йдеться про заборонене кохання, однак тільки в французькій історії вона має хеппі-енд. Чим ще вони схожі? Це товстенькі книжечки, які проте читаються на одному подиху. І «Правду про справу Гаррі Квеберта» і «Літак без неї» просто неможливо відкласти вбік, не дочитавши.
– Я проїздив повз вашу колишню парафію, – сказав я. – Там зараз «МакДональдс».
– Весь світ потроху перетворюється на «МакДональдс», пане Ґольдмане.
Маркус Ґольдман і жителі маленького містечка Аврори
КТ: Беручись за цей детектив, я думала, що швейцарський письменник написав книжку про Швейцарію – цю загадкову (для багатьох) країну на карті Європи, знану своїми банками, годинниками, альпійськими гірськими краєвидами та нейтралітетом у війнах. Першим сюрпризом було те, що роман Жоеля Діккера розповідає про провінційну Америку, де, як виявилося, сам письменник у юності бував щоліта. Тож це ще одна історія про невеличке містечко, де всі одне одного знають, пліткують і водночас приходять на допомогу. Мені здається, авторові вдалося гарно й доволі реалістично описати життя Аврори й її таких різних мешканців : офіціантки, поліціянтів, священика, бібліотекаря, самого Гаррі Квеберта. Герої в нього вийшли реалістичними, а отже, неоднозначними. Тут немає абсолютного добра чи зла. Всі вони помиляються через свої образи, нерозділене кохання, заздрість чи недалекість… Мені також сподобалося, як автор ввів в оповідь «паралельний» до цієї історії світ – його літературного агента й видавця, які вимагають новий роман і всіляко Маркуса перевиховують, та матір, яка понад усе на світі хоче, щоб її синочок одружився. Але найцікавіші образи – це сам Маркус (далеко не ідеальний характер, зовсім не Неперевершений, яким його вважали в ліцеї) та Гаррі й Нола, які читачу наприкінці книжки здаватимуться геть не такими, як на початку. А чи реалістичними тобі здалися мешканці Автори і вся ця історія?
КМ: Реалістичними – так! Думаю, нереалістичними вони могли здатися лише тим, хто неуважно читав книжку. Логіка персонажів зрозуміла, усім їхнім діям віриш, а мотиви не викликають жодних сумнівів. Наприклад, я одразу розкусила другорядну сюжетну лінію про багатія Стерна та його водія Калеба.
Чи були всі персонажі поганцями? Відповідь теж позитивна, але хто не без гріха? Жоель Діккер змалював усе майстерно. Люди вийшли реальними людьми, зі своїми перевагами, недоліками, маніями, таємницями і т.д. Разом із тим, персонажі не скотились до стадії «нікчеми». У сучасних детективах це досить тонка грань, яку перегинають деякі автори.
Чи були всі персонажі унікальними? Бачила, що Діккера звинувачують у безлічі кліше – від героїв до сюжетних ліній. Зізнаюсь, я ще не читала сучасну книжку з цнотливо-оригінальним сюжетом чи героями. Ну, правда. Усі ці історії вже хтось розказував. То унікальні герої? Ні. Оригінальні? Так!
– Про хорошу книжку, Маркусе, судять не лише за її останніми словами, а й за впливом усіх попередніх слів укупі…
Чому варто прочитати саме цю історію?
КМ: якщо вас зацікавила ця книжка, то вже знак, що її треба прочитати 🙂 На додачу є ще й низка причин:
- Ви – письменник або цікавитесь темою письменства. Перед кожним розділом ви знайдете слушну пораду для письменника (та і взагалі особистості). У деяких розділах ці поради не обмежуються декількома рядками, а розкриваються в діалозі та думках персонажів. І, як уже сказала Катя, робочі моменти молодого письменника Маркуса Ґольдмана цікаво вплетені в загальну павутину сюжету.
- Вам набридли романтичні хепі-енди. Бла-бла-бла, а потім вони всі разом їдуть назустріч заходу сонця. Тут такого не буде. Гаррі Квеберт захоче посадити у своєму саду кущі гортензій, а садівники знайдуть у його землі останки дівчини. Отієї самої незнайомки, що була в передмові. Ця подія сколихне містечко Аврора, бо виявляється, що всі жителі так чи інакше були були причетні до подій 35-річної давнини. У процесі розслідування кожен житель розповість свою правдиву історію й кожен щось втратить. Честь, репутацію, дочку, сім’ю, здоровий глузд, надію…
- Ви хочете почитати довгу й цікаву історію. Тут нічого не розповім, у вас є 700 сторінок, щоби дізнатись усе. І воно того варте. Правда ж?
КТ: Я однозначно буду радити цю книжку друзям. Як тим, що люблять детективи, так і тим, що ні. Бо це далеко не просто книжка, де понад усе цікаво, хто винен. Жоель Діккер вклав у неї більше сенсів. Крім того, це доволі красива історія, яка змушує замислитися над важливими речами і розширити рамки власного бачення.
Ну і погоджуюсь з тобою, Катю, ця книжка варта уваги і завдяки темі письменницької творчості. Я думаю, вона вийшла такою яскравою ще й через те, що автор знає, про що пише. Адже він, як і Маркус, став популярним вже після першого роману.
Якщо ж вам сподобається «Правда про справу Гаррі Квеберта», знайте, що Жоель Діккер вже написав наступну книжку, і вона теж про Маркуса Ґольдмана. Ми із Катею дуже сподіваємося, що її також перекладуть українською мовою.
– Книжки – це як життя, Маркусе. Насправді вони ніколи не закінчуються.
Кому варто прочитати
КТ: варто читати шанувальникам книжок про маленькі провінційні містечка, де відбуваються таємничі події; любителям детективів та історій кохання, довжиною в ціле життя.
КМ: раджу прочитати книжку всім поціновувачам заплутаних детективних історій; тим, хто полюбляє розгадувати загадки; книголюбам, які обожнюють товстенькі книжечки.
Кому не варто читати
КМ: Консервативним книголюбам (так, це не Набоков і не Крісті, ну, вибачайте) та тим, хто не може терпіти рожеві любовні лінії.
КТ: Тим, хто боїться великих обсягів і не має часу на те, аби «проковтнути» цю книжку. Ну і звісно, Видатним Інтелектуалам, які такого роду літературу зневажають.
Схожі книжки
«Гострі предмети» Ґіліян Флінн, «Нездоланний» Лі Чайлд, «Несподівана вакансія» Джоан Ролінґ, «Літак без неї» Мішель Бюссі, «Властелин ночи» Девід Моррелл (за темою: письменник допомагає розслідуванню)
11 thoughts on “#ДвіДумки: Жоель Діккер. Правда про справу Гаррі Квеберта”