Друга книжка серії «Золота Полиця». #ЧитаємоРазом: «Джейн Ейр» Шарлотта Бронте

Класична тема в рамках рубрики #ЧитаємоРазом продовжується! Цього разу букстаграмери читали другу книжку проекту «Золота Полиця» – «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте. Нагадуємо, що флешмоб триватиме до 14 травня включно, тож у вас ще є час приєднатися до спільних читань і, можливо, виграти будь-яку книжку з розділу Класична проза >

Докладніше про флешмоб #ЗолотаПолицяКласики і правила участі читайте в нашому instagram.

Читати: #книголав презентує проект серії класики «Золота Полиця»

Оглядачки

Оля @helga_reads: не можу сказати, що я достатньо обізнана в класичних творах і усвідомлюю, що маю багато прогалин, які просто обов’язково повинна заповнити. Найпершим знайомством із класикою завдячую Марку Твену і його Тому Сойеру в парі з Геком Фіном. У підлітковому віці я читала пригодницькі романи Верна й Ріда, а також ознайомилась із популярними романами жінок-класиків Бронте, Остен, Маккалоу та Мітчелл.

Оксана @wanderlust_reading: з дитинства обожнюю товстенькі видання класики, які відшукувала в сімейній бібліотеці, а пізніше – у місцевій ? Діккенс, Остен, Бронте, Твен – я виросла з ними та їхньою творчістю. Класика мене заспокоює й дарує мрійливий настрій, тому у хвилини переживань завжди звертаюся до неї.

Поліна @belle_library: усе своє дитинство я була оточена книжками. І якщо батьки купували мені літературу згідно з моїм віком, то в дідусів були справжні великі бібліотеки з класичними творами. Тому, починаючи з 10 років моїми улюбленими книгами були ті, назви яких мене не лякали – «Робінзон Крузо» Дефо, «Острів скарбів» Стівенсона, дитячі детективи Енід Блайтон. Згодом я почала звертати увагу на більш серйозні твори, і так розвивався мій читацький шлях. Тепер кожен новий рік я починаю з книги Олександра Дюма. Класика для мене – це майже завжди запорука того, що я отримаю все те, що люблю в літературі. А люблю я логічний сюжет, яскравих персонажів та неймовірно красивий стиль викладення (навіть у перекладі). Мені приємно, що багато з моїх улюблених класичних героїв нарешті почнуть говорити українською. Дуже сподіваюсь не розчаруватися.

Готично-вікторіанський роман про кохання

Оксана: за сто сімдесят років свого існування «Джейн Ейр» встигла стати абсолютною класикою вікторіанського роману, а кохання Джейн та містера Рочестера – метафорою стосунків, які переживають життєві бурі попри все. Написана від першої особи, книга не дарма попереджає на першій сторінці: «Джейн Ейр: Автобіографія», тож будьте готові зануритися в повне злетів та падінь буття сирітки Джейн.

Історія бере початок, коли головній героїні всього десять. Батьки дівчинки померли, вона потрапила на виховання до дядька – той помер також. Тож тепер нею опікується тітка, якій цікаві власні діти, а не родички померлого чоловіка.

Скільки б я не перечитувала «Джейн Ейр» (а видання від #книголав – мабуть, четверте моє читання твору), перші сто сторінок для мене найважчі. Складається враження, що себе Джейн не пам’ятає, або ж зумисне не характеризує – проте дуже активно висловлюється щодо родичів та того, як усі її не люблять. У жодній ситуації приємною дитиною вона не виступає, лиш жаліється на близьких та свою сирітську долю. І це живучи в заможному маєтку родичів! Але дуже скоро Джейн побачить інше життя – віддана до пансіонату, вона пізнає й голод, і холод, й утрати. Тим не менш, шість років навчання та два роки викладання принесуть свої плоди – і ось перед нами вже досить поміркована та стримана головна героїня (зізнаюсь, однаково перші сто сторінок завжди викликають у мене відразу до Джейн, тому в подальшому здається, що вона абсолютно не самокритична особа…).

Джейн влаштовується на роботу гувернанткою в багатому будинку, власник якого, загадковий містер Рочестер, здається, зовсім не налаштований на приємне спілкування. Але розум та володіння собою принесуть міс Ейр успіх у налагодженні комунікацій – настільки, що вона отримає пропозицію руки та серця!

Від кого та що трапиться далі – дізнаєтесь, прочитавши «Джейн Ейр» (якщо досі не встигли), але нудьгувати навряд доведеться ? Докази? Будь ласка – крім того, що роман вікторіанський, він ще й готичний! А значить, таємниці минулого, містичні постаті та зловісний сміх чекають вас під обкладинкою. Усе це та чудовий переклад твору від видавництва #книголав – запорука захопливого читання. Рекомендую!

Переклад твору як окремий вид мистецтва

Поліна: є твори з настільки правильними реченнями, приємними словами та характерним стилем, що й без обкладинки можна зрозуміти – класичний твір. Саме такої думки я залишилася після прочитання українського перекладу «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте. Опинившись у мареві цього тексту і плавно дрейфуючі в океані класичної англійської літератури усвідомлюєш усі причини «Чому?» ця книга стала світовою класикою. Ба більше, мені стало трохи соромно, що я у свої 27 взяла цей роман у руки вперше. Хоча, як кажуть, краще вже пізно, ніж ніколи.

Для того, аби найбільш правильно і кваліфіковано розповісти про переклад «Джейн Ейр» на українську, я звернулася до першоджерела. Авжеж, часу й наснаги перечитати повністю роман ще й на англійській мені не вистачило (бо трохи забагато для було плетіння та довгих суконь), але окремі частини я порівняла. Перекладачу вдалося передати стиль Шарлотти Бронте, зберегти деякі старовинні звороти, як уже не вживані в сучасній мові (бо за складні), проте гарно підкреслюють час перебігу подій. Взагалі, слова в романі підібрані настільки добре, а описи настільки реалістичні, що мимоволі опиняєшся не в Києві, а десь у … ширі серед поля, а серце сповнене щастя та незрозумілої туги за минулим.

Окремо хотілося б додати про видання цієї книги видавництвом #книголав. Яскравий оранжевий колір гармонійно доповнює фіолетове ляссе. Книга має всі три передмови від авторки, написані для перших трьох видань «Джейн Ейр». Вони допомагають більш зрозуміти зміст твору та налаштовують на правильний лад для читання. Папір щільний, тому об’єм книги здається дуже великим, хоча вона сягає приблизно 600 сторінок. Таке видання приємно тримати в руках та зручно читати, хоча й на кутках колір трохи витерся після потрійного читання. Тож, майте на увазі – брати із собою в подорожі таку красиву книжку не вийде, бо вона може втратити свої відмінні якості.

Читання для юних дівчат

Оля: хтось може зі мною не погодитись і це ваше право. Зараз я поясню, чому так впевнена у своїй думці. Мій досвід показав, що у свої 15-16 (не пам’ятаю точно) років «Джейн Ейр» мені сильно сподобалась. Було дуже жаль Джейн, з усіма її поневіряннями, кожен новий вирок долі сприймався як мій власний, а щасливі моменти викликали захоплення й щиру радість. На жаль, під час повторного читання любові з романом у мене не склалось. Аж надто максималістично, по-юнацьки, підноситься нам кожна подія. Якщо тітка знущається, то це найгірша тітка у світі, якщо пансіонат поганий, то там і холодно, і голодно, і взагалі все так погано, що гірше бути не може. А коли вже починається біла полоса, то ці нереалістично щасливі збіги не давали порадіти за героїню. Сама Джейн у деяких ситуаціях викликала в мене щире непорозуміння, тому про співчуття в таких ситуаціях і мови йти не може. Одне мене порадувало так, як і 10 років тому. Містер Рочестер залишився так само елегантним, саркастичним і привабливим, не дивлячись на свою начебто неприємну зовнішність.

Головна моя радість у прочитанні цієї книги – це саме видання від #книголав і чудовий, гарний переклад. Хоч до авторки в мене залишилося багато запитань, але від прекрасного тексту я отримала справжню насолоду.

Отже, якщо вам (або вашим дітям) є 12+, я можу сміливо рекомендувати «Джейн Ейр» до прочитання. Особливо добре вона підходить для читання разом із дітьми, щоб обговорювати події та вчинки персонажів, описані в кожному наступному розділі. Як писала Оксана вище, після вступу на посаду гувернантки, Джейн стала справжнім прикладом для наслідування молодим людям. Терпляча, спокійна і віддана своїй справі. Це дійсно вартує того, щоб звернути увагу молоді на ці гарні риси характеру головної героїні, а не тільки на любовну лінію, як робила це я у свої підліткові роки ?

Кому варто прочитати

Оля: поціновувачам гарних описів та внутрішнього зросту головних героїв.

Оксана: любителям класичної літератури та жіночих романів.

Поліна: тим, хто бажає отримати класичні літературні переживання про кохання та обов’язок.

Кому не варто читати

Оля: любителям сучасної літератури і книг із сюжетом, що швидко розвивається.

Оксана: тим, хто не любить любовні історії або ж книги про поневіряння головної героїні в пошуках щастя.

Поліна: занадто прагматичним читачам.

Схожі книжки

Оля: «Гордість і упередження» Джейн Остін

Оксана: «Буремний перевал» Емілі Бронте, «Север и юг» Елізабет Гаскелл

Поліна: «Ребекка» Дафна дю Мор’є

Читати: Перша книжка серії «Золота Полиця». #ЧитаємоРазом: «Венера в хутрі» Леопольд фон Захер-Мазох

Читати: Найочікуваніші новинки весни від українських видавництв. Частина перша

Читати: Вона. Головний герой – це героїня

Придбати книжку в Yakaboo