#ЧитаємоРазом: «Серця в Атлантиді» Стівен Кінг

Остання потрійна рецензія підказує, що флешмоб #КінгКінгКінг завершується сьогодні! Яким трьом книголюбам пощастить виграти будь-яку книжку Стівена Кінга? Дізнаємось сьогодні в нашому instagram.

Раптом ви пропустили цей міні-флешмоб, не засмучуйтеся – з 1.12 до 15.01.2018 стартує новий! Тепер наші оглядачки будуть читати фентезі, тож готуйте фентезійну книжку та чекайте, коли ми розповімо всі деталі в нашому instagram.


Підказка для тих, хто пропустив попередні огляди:

#ЧитаємоРазом: «Пульт Ґвенді» Стівен Кінг, Ричард Чизмар

#ЧитаємоРазом: «Про письменство. Мемуари про ремесло» Стівен Кінг


Оглядачки

серця_в_атл

Оля @helga_reads: Моя любов до творчості Короля почалась із прочитання однієї з його найпопулярніших книжок – «Сяйво». Це було неймовірно, якимось магічним чином Кінг майстерно поєднує прискіпливі, довгі описи й уміння тримати читача в напрузі. Поважаю його за працьовитість (понад 50 книжок! Точно кожен зможе обрати собі щось за смаком, бо пише він не в одному жанрі), цікаві сюжети та сміливість показати людей такими, які вони є – жорстокими, злими, а подекуди й божевільними.

Оксана @wanderlust_reading: Завжди вважала, що Короля жахів називають так через монстрів у його книгах, тому почала знайомство з творчістю Стівена Кінга менш ніж два роки тому. Зараз впевнено називаю його одним з улюблених авторів. Знаю, що кожна книга Кінга подарує відчуття розмови з другом, що розуміє тебе та всі твої вади, водночас кажучи «Ти не одна така. Усі люди жахливі» 🙂 Люблю Кінга за те, що найстрашнішими в його книгах є не жахастики-привиди, а люди та те, що вони коять.

Поліна @belle_library: На відміну від дівчат, які вже деякий час знайомі з Кінгом, я відважилася на знайомство лише цього літа. Проте, перша книга Стівена Кінга з’явилася в мене ще в школі, але хтось узяв її почитати, і так вона й загубилася. Зараз, коли я прочитала лише декілька творів Короля Жахів, починаю розуміти, чому його так люблять читачі з усього світу. Саме тому мені цікаво прочитати декілька його творів за цей місяць, аби зрозуміти – це буде читацьке кохання чи лише захоплення й повага.


Привіт тобі, Атлантидо!

Оля: Книжка «Серця в Атлантиді» складається з п’яти оповідань і на перший погляд, вони зовсім не пов’язані між собою. Ось дивіться самі:

Перша історія розповідає про хлопчика Боббі, який несподівано знаходить собі друга в обличчі нового сусіди, старого Теда Бротігена. Це найдовша оповідка з наведених і мені вона сподобалася найбільше. Як завжди, Кінг вправно закручує сюжет у такий спосіб, що ненав’язливо зачіпається багато тем. Наприклад, проблеми вдови, що має ростити сина самотужки, дружба й перше кохання, буллінг (це коли одні діти знущаються над іншими), дрібна містики і відсилки до Темної Вежі.

Друга історія знайомить нас із першокурсником, який замість навчання грає в карти, вони заполонили його думки й час. Йому просто не пощастило з гуртожитком – там грають усі. А проходить це все під час війни у В’єтнамі й  у разі виключення екс-студентам одна дорога – на поле бою. Тут також багато цікавого, у тому числі про знак миру, коли і як він почав з’являтися серед людей. До речі, тут є згадка про Деррі (таке собі вітання всім читачам «Воно»).

Третя – про сліпого солдата, що після воєнних дій вимушений просити подаяння перед церквою. Але чи все так просто? Звісно, ні. У Кінга ніколи не буває просто, тут теж є крихта містики, яку я не зовсім зрозуміла.

Четверта, найскладніша для мене, історія розповідає теж про солдата, але про контуженого. Як люди живуть після повернення з війни? Що в них у душі? Чи можна продовжувати нормальне життя після побаченого?

П’ята повертає нас до Боббі, але тут він уже дорослий.

Цікаво дізнатися чим поєднані ці персонажі? Читайте «Серця в Атлантиді» 😉 адже те, що я описала – лише верхівка айсбергу, у Кінга зазвичай текст багатошаровий і відкриває все нові теми для роздумів та обговорень у процесі читання.

Як завжди, майстер слова вміє зачепити мою увагу й буквально прикути до книжки шаленою зацікавленістю. Я співпереживала кожному герою, вони живі та добре розкриті, незважаючи на невеликий обсяг оповідань.


П’ять в одному, або Знайди спільне в непоєднуваному

Оксана: «Не хочу надто критикувати своє покоління (а втім, хочу: ми мали шанс змінити світ, а натомість обрали канал «Шопінг на дивані»)», пише Кінг у своїй книзі «Про письменство», і щось мені підказує, що говорить він про часи В’єтнаму… Саме про це «Серця в Атлантиді» – п’ять повістей під однією обкладинкою, такі різні на перший погляд, але все ж наскрізно пронизані однією темою.

Що спільного в маленького хлопчика, який уперше побачив неприховане, абсолютне зло; у студента-картяра, який висить на волосині від відрахування з коледжу; у сліпого жебрака на вулиці; у хлопця, що бачить примар? Повірте, спільне є, і це зовсім не війна!

Буває так, що те, що відбувається в дитинстві, у найнеочікуванішу мить відлунюється в майбутньому в житті – саме це відбувається з героями збірки «Серця в Атлантиді». Та й сама назва несе в собі неабияку метафоричність – адже саме покоління шістдесятих, з гаслами про мир та загибеллю тисяч людей у В’єтнамі, втратило щось таке, чого так і не здобуло. Та чи могло здобути?..

Як це часто буває в Кінга, тут важко виокремити чорне та біле – поганець у дитинстві може врятувати життя (проте чи змінить це те, що він робив малим хлопцем?), а начебто позитивний герой пускає своє життя на самотік, і хочеться кричати «Ну, що ж ти твориш! Схаменись!»

Побоюючись жахіть війни, я була приємно здивована тим, що самого В’єтнаму тут досить мало – проте він відчувається фоном, як величезне зло. Звісно ж, теми, що піднімає Кінг (як-от насильство серед дітей, жебрацтво, війна) важко уявити без ненормативної лексики. А яку книгу Короля жахів можна? Мабуть, у тому й одна з його привабливих рис творчості – коли не можна ніяк інакше висловитись, не підбирай виразів, хлопче. Будь як Кінг!


Атлантида є в кожному серці. Але в кожного – своя

Поліна: З перших сторінок мені було дуже цікаво. Наприкінці першого розділу я трішки злилася на пана Кінга, бо не зрозуміла посилання до іншого його твору (і це не подобається мені й досі – бо це дуже круто для фанатів, але при перших кроках знайомства це спантеличує). Другий і третій розділи я проковтнула. А четвертий та п’ятий розділи достукалися до моєї Атлантиди в глибині мого серця. Лише в притаманній Стівенові манері можна говорити так магічно про такі надскладні речі. Посіяти зерно сумнівів у розумі та спонукати подальші роздуми.

Говорити про враження від книги будь-якої книги Стівена Кінга досить важко, бо вміє ж цей чоловік писати! Емоцій під час читання було багато, але що мені сподобалося більше всього, так це пошук зв’язків між героями, які на перший погляд майже ніяк не можуть бути знайомими. Але нічого в цьому світі не є випадковим. Саме це й показує у своєму творі Король Жаху. До речі, коли я брала цю книгу в руки, я зовсім не знала про що вона (така вже в мене звичка – читати саме «про що» книга то не для мене, зазвичай книги самі обирають мене, але зараз не про це). Так ось, я не знала, якою буде ця подорож, а вона виявилася дуже захоплюючою, проте зовсім не страшною. Тому, якщо хтось думає, що Стівен Кінг пише самі жахайстики – це не так. Злякатися можливо лише відображення самих себе, але чи це не найстрашніше у світі?

Кінга неможливо не радити читати, бо кожен знайде щось цікаве в його творах. Для мене ці перші кроки знайомства виявилися дуже важливими, бо тепер я знаю, що буду читати Кінга й буду продовжувати подорож його книгами.

«Серця в Атлантиді» сподобаються тим, хто любить історії Кінга про дітей. Хто любить історії про студентів. Тим, хто любить читати про хитросплетіння людських доль. Я впевнена, що час, витрачений на читання цієї книги не буде витрачений марно. А чи це не найголовніше?


Кому варто прочитати

Оля: тим, кого цікавить тема війни, містика й часи зародження руху хіппі.

Оксана: усім поціновувачам творчості Кінга.

Поліна: тим, хто любить багатошарові сюжети.


Кому не варто читати

Оля: людям, які шукають у книжках лише відпочинку й не хочуть замислюватися над бідами світу.

Оксана: не порадила б цю збірку для знайомства з автором; тим, хто категорично не хоче читати про війну та її вплив на людей.

Поліна: це точно не книга для тих, хто любить канони в літературі.


Схожі книжки

Оля: Маргарет Этвуд «Каменная подстилка» також являється збіркою оповідань, що поєднані між собою.

Оксана: будь-яка з книг автора, якщо чесно – повісті такі різнопланові, що кожна книга Кінга за стилем схожа на будь-яку з них.

Поліна: «Воно» Стівена Кінга.


Купити книжку в Yakaboo

(Visited 211 times, 1 visits today)
Катерина Молочко
Катерина Молочко
SMM в Yakaboo.ua, книголюб та автор проекту Best Books https://vk.com/b__books. Читаю лишень книжки з певною загадкою (детективи) або важкі психологічні твори (трилери), загалом усе те, що Джої заховав би у морозилку. Вірю, що поганих книжок не існує, є просто не та цільова аудиторія.
https://katemolochko.wixsite.com/blog