Бійся геному свого

Збірка малої прози «ДНК» цікава передусім експериментальним задумом. Семеро знаних українських авторів долучилися до спільного проекту, написавши по одному тексту й об’єднавши їх так, щоб вийшов роман у новелах. Та й за сюжетом книжка починається з експерименту, коли український доброволець погодився взяти участь у публічній реконструкції своєї ДНК. Крок за кроком перед юнаком постає правда про свій рід…

Семеро зіркових авторів під однією обкладинкою


До збірки увійшли оповідання Сергія Жадана, Юрія Винничука, Ірени Карпи, Олександра «Фоззі» Сидоренка, Андрія Кокотюхи, Володимира Рафєєнка і Макса Кідрука. Неподібні за творчими манерами автори представили твори, персонажі яких живуть в різних місцях, мають різний рівень освіти, достатку, національної свідомості, спілкуються різними мовами. Сюжети наскільки різні, що тільки вступ, у якому пояснено, що йтиметься про один рід Чумаків, стягує докупи строкаті клапті текстів у одну ковдру.

Чи готові ми до правди?


Дія розгортається 2021 року в Китаї. Український студент одного з університетів погодився розшифрувати свій генетичний код – і перед ним постало сім історій про своїх пращурів. Реконструкція роду – це такий собі портрет України в обличчях. І, як ми вже звикли, і цього разу портрет вийшов непривабливим.

Студента звати Андрій Чумак, і на думку одразу спадає Андрій Чумак із «Саду Гетсиманського» Івана Багряного. У тексті Багряного Чумак – утілення найкращих рис українця, він просто-таки незламної волі людина, патріот, бунтар – і рід його теж постає таким. Андрія Чумака з “ДНК” гени трохи підвели: є серед його пращурів і зрадники, і фанатики, а переважно просто люди невизначених поглядів – відповідно до невизначеності свого життя, на яке впливала хитка ситуація в країні. Тому в «ДНК» нема ура-патріотизму (та й узагалі не йдеться про патріотизм), натомість більше правди про людське виживання.

З одного боку, це чесно. Бо справді людині годі розмірковувати про батьківщину, коли вона має насущні проблеми й при цьому постає як жертва вічної кризи країни, якій байдуже до людей, а тим, загалом, начхати на країну. Та й де вона, та країна, які її кордони в буремнім ХХ століття?

З другого боку, прикро, що автори ніби умисно не торкнулися якихось позитивних сторінок нашої історії, позбавивши Чумака оптимізму щодо своїх предків. Але і ця думка теж цікава: якщо будь-кому з нас можна було б узяти участь у схожому експерименті, не факт, що нам приємно було б зазирнути в дзеркало свого роду. Бо історія – штука складна. Може, краще не все знати. Чи принаймні не зараз.

З-поміж усіх історій найбільше мене вразило оповідання Фоззі «Гены Гены». У ньому йдеться про ядерний вибух, що стався 1972 року на Харківщині. До вибуху, що спричинив екологічну катастрофу й забрав життя багатьох, вдалися в робочому режимі програми використання атомних вибухів в «цілях народного господарства». Тоді таким чином розкрили газову свердловину, аби запобігти аварійному витоку газу. Людей про це не попередили. Персонаж оповідання Гена побачив атомний гриб, коли повертався додому з дружиною й малим сином. У підсумку ця катастрофа розлучила його з рідними й призвела до радіоактивного зараження і смерті.

Оповідання написано динамічно, до моменту з катастрофою – іронічно й легко, але наприкінці коротко, сильно і страшно. Не відпускає. Причому навіть не так доля персонажа, як факт, що про ядерні випробування в цивільних цілях досі мало хто знає. Я, наприклад, не знала, що до Чорнобиля в Україні вже сталося кілька катастроф, більшості з яких можна було запобігти. Але в країні, де «народу хватало», таким не переймалися.

Скільки авторів – стільки й стилів


Стиль збірки «ДНК» – це сукупність індивідуальних стилів згаданих письменників. Якщо пише Жадан, то й у тексті про ХІХ століття можна впізнати його почерк. Якщо Винничук – то будуть діалектизми, батярське арго і все інше, до чого ми звикли. Важливо, що збірка двомовна, так історії українців з різних куточків звучать переконливіше.

Загалом задум «ДНК» цікавий, але сама збірка надто лаконічна. Проситься більше персонажів, а ще – яскравіше прописані зв’язки між поколіннями. Бо екзистенційна прірва прірвою, а все-таки окремі оповідання існують наскільки ізольовано одне від одного, що композиція має трохи штучний вигляд. Та якщо уявити собі перспективу розвитку цієї теми із залученням нових авторів, то це могло б бути дуже круто.

Для любителів сучасної української прози


«ДНК» може зацікавити будь-кого, хто любить сучасну українську прозу, оповідання й експерименти. Мені ж збірка заімпонувала й тим, що відкрила кілька нових літературних імен.


Схожі книжки: Сергій Жадан «Месопотамія», Юрій Винничук «Цензор снів», Макс Кідрук «Зазирни у мої сни»

Тетяна Синьоок

Купити книжку в Yakaboo.ua

(Visited 369 times, 1 visits today)
Тетяна Синьоок
Тетяна Синьоок
Блогерка, авторка збірки новел “Сіра веселка”, викладач студії навчання й розвитку “Tutoria”, мовних курсів “Solovei”, аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іноді не можу заснути від щастя, що на світі існує цікава література.
http://chytatsky.blogspot.com/