Best friend ever: топ книжок про песиків

Про книжки, де головними героями виступають найкращі наші друзі песики, розповідає Христина Золотарьова, автор блогу книгапёс.

Здається, існує така думка, що книжки про собак завжди сльозливі, жалісливі й найчастіше – про відданість, жорстокість або смерть. Такого багацько. Ті ж «Білий Бім Чорне вухо» Гавриїла Троєпольского, «Муму» Тургенєва або зі свіжого сумно-зворушливого: «Лілі і восьминіг» Стівена Роулі, «Перегони на мокрому асфальті» Гарта Стайна або «Пес, який говорив з богами» Дайани Джессап. Останню навіть боюся читати після опису (експерименти над тваринами й таке інше), скоріше за все після такої буду ридати три дні.

Але є ж і добрі книги про собачу відданість (тільки без сумних сюжетних поворотів), дружбу та інше мімімі. Наприклад, історія великої подорожі песика, що загубився – «Дорога додому» Крістоса Іяннопулоса, мила пригода «Подорож з Чарлі у пошуках Америки» Джона Стейнбека або всім відома повість «Троє в човні, не кажучи про пса» Джерома К. Джерома.

Про декілька справді хороших книг розповім трохи докладніше.

Результат пошуку зображень за запитом "white dog gary"

Останнім часом я, здається, занадто часто розповідаю про «Білого пса» Ромена Гарі. Це одна з тих важливих книг, які не соромно назвати мастрідом. І вона про собаку. Про білу собаку. Тільки біле у неї не забарвлення, а наче «расова приналежність». Раніше білими називали спеціально навчених псів, яких поліція нацьковувала на чорношкірих (спочатку на рабів-втікачів, потім на маніфестантів). Отже, тут ще й про расизм. Ще й так мудро, що складно втриматися від цитування: «Я расист. Тільки не такий, як ви, білі там або чорні. Я расист, тому що весь ваш сучий людський рід я в труні бачив, будь ви жовті, зелені, блакитні або в цяточку. Я вже тридцять років як перемикнувся на тварин». Сильна книжка про людську дурість, ненависть та уявну перевагу над будь-ким (твариною або іншою людиною). Warning: не читайте анотацію, якщо не хочете зіпсувати враження від кінцівки книги, хтось дуже розумний примудрився там наспойлерити.

Ще одна чудова песо-книжка – невеличкий роман Пола Остера «Тімбукту». У автора чудово вийшло зробити начебто трагічну історію про собаку, яка втратила господаря, цілком бадьорою і кумедною. Жодних соплів, вельми іронічна історія. Головним героєм є пес на ім’я Містер Зельц і жити в його голові протягом 200 сторінок – одне задоволення. Ми разом переживемо його розлуку з господарем, вирушимо на пошуки нової долі та будемо слухати, як він міркує про життя, смерть, любов та сипле дрібними істинами. Вельми нестандартна і хороша історія про відданість.

І, напевно, в такій збірці занадто банально згадувати книгу «101 далматинець» Доді Сміт, але що поробиш, якщо вона чудова (тим більше закінчити потрібно на більш-менш веселій ноті). Всі ж пам’ятають однойменний фільм про злісну й схиблену на хутрі Круеллу де Віль, яка хотіла собі шубу зі шкірок далматинців, і про собак, які вирушили рятувати своїх цуценят? Звичайно ж, книга повніша і цікавіша будь-якої екранізації. Дуже кумедна історія з приємним післясмаком.

Хочеться ще відзначити не тільки повноцінну історію про собак, а й просто dog friendly книжки. Вони можуть бути про що завгодно, але про чотириногих друзів там теж не забувають. Так, наприклад, головний герой книги «Диво» Р. Дж. Паласіо обожнює собак, а у «Щиглі» Донни Тартт є дико зворушлива автобусна подорож Тео з його песиком, а Курт Воннегут в «Сиренах титану» розмірковує про те, що всесвіт, який не дозволяє людині і його собаці залишитися разом, складно назвати милосердним.

Христина Золотарьова

(Visited 186 times, 1 visits today)