Бджола. Оповідання зі збірки «Сорок джерел» Бориса Єґіазаряна

У вівторок, 24 квітня, Kyiv-Mohyla Business School [kmbs] разом з Видавництво Старого Лева презентують книгу оповідань «Сорок джерел» видатного українського художника вірменського походження Бориса Єґіазаряна. Як у житті художника з’явилося письменство та чому художник відклав пензель і почав писати – про це і не тільки розповість під час зустрічі автор. Бесіду із ним та іншими учасниками створення книги буде вести філософ і громадський діяч Костянтин Сігов. Початок о 19:00. Подія на Facebook >>


«Сорок джерел» – книжка видатного українського художника вірменського походження Бориса Єґіазаряна.

Після закінчення Київської національної академії образо­творчого мистецтва і архітектури Борис Єґіазарян поїхав до Вірменії, після Карабаського конфлікту змушений був пильнувати кордони країни. Після фронту повернувся до художньої майстерні, але творити вже не міг. Між художником і творчістю постала величезна прірва.

Та ось він поринає в спогади та вертається в дитинство. Дорослий чоловік, а водночас малий хлопчина разом переживають щастя і драму цього дивовижного часу. Саме завдяки цим світлим спогадам Борис Єґіазарян знову повертається до життя та творчості. Так народилися і ці оповідання.

20_3_04


БДЖОЛА

Одного разу, коли попросив свою подругу піти зі мною подивитися фільм, про який я чув багато, вона мені м’яко, по-дружньому дорікнула: «Цей фільм ти лише зі мною дивився тричі». Такі речі зі мною інколи траплялися. А втім, мені здається, що це оповідання також я вже десь читав.

Просто захотілося розповісти, що коли він заплющив очі, мир – залитий світлом, відірвався від землі і дорогою світла линув до неба…

Коло ліжка невеличкий столик, поряд – стілець. Стакан вчора впав на підлогу, він не міг бачити де стакан, стола також не бачив, але знав, що їжа є. Їжі він не торкався.

Вже третій день, як її не було. Приходила раз на два дні. Ні, якось прийшла на третій день, але це було давно, і тоді вона попередила. Їсти не хотілося, і болю він не відчував. У голові було тихо та спокійно, лише права рука трішки боліла, єдина частина тіла, якою він міг ворушити. Він заледве намацав стіл, навпомацки дістався до хліба та сиру, обережно підсунув їх до краю столу і залишив руку на столі. Так було спокійніше. Тіла він не відчував, в голові було ясно та спокійно, руці була приємна сухість столу. Подумав про те, що завжди мріяв про стан – тихий і спокійний. Невже він про це мріяв?.. Ні, просто зручний стан, а мріяв про інше.

Він подивився на картини, що висіли на стінах, на полотна, що були звалені під стінами і на підлозі, згадав, скільки разів, бувало, пригнічували його картини, і скільки разів – приносили радість. Здивувався, бо зараз вони не викликали жодних почуттів. Згадав один епізод із дитинства, згадав як сьогоднішній день. Йому лише рік, він стоїть на стільці, довкруж була висока кропива, а на ньому – дідом зшита куртка. Зрозумів, що це бачив на фотографії, не міг же він пам’ятати те, що було з ним у рік. Раннє дитинство згадують так ясно лише в глибокій старості, а йому – всього тридцять п’ять чи тридцять шість… Завжди плутав свій вік.

Третій день, а її все немає. Вже полудень. З верхнього поверху не видно, та відчувається, що внизу неспокійний, але звичайний день. Дивно – хто б міг подумати, що можна не палити. Цигарки були далеко, неможливо дістати, та й сірників немає. Якщо прийде, принесе сірники, запалить цигарку. Втім, так спокійніше. Згадав, що написав одне оповідання (він так і називав їх – «Оповідання»). Ось як там було: «У мене було гарне дитинство, моє дитинство було чудом. Я був хворобливою дитиною, блідою, але там, де я жив, гори були високими і красивими, небо – темно-синє, камені – тверді і теплі. Коли я ходив до ущелини, щоб купатися в річці, мене завжди лупцювали, але це було нічого, від цього я тільки ставав сильнішим, як уві сні – тебе б’ють, а ти набираєшся сил. Потім я виріс міцним юнаком, тому що, коли йшов дощ, сильний дощ, я, сховавшись між теплими каменями, радів сплескам ріки: дощ був утіхою ріки. В дитинстві я був хворобливою і блідою дитиною, очі в мене були ясні та чисті, а зараз біле в моїх очах пожовкло, мабуть, від того, що багато палю».

Таких дурних оповідань він понаписував багато, коли малювати не виходило. Вже полудень, а він ще не молився, сьогодні начебто не поспішав молитися, як раніше, по неділях, коли знав, що піде до церкви. Відчував себе спокійно, нічого не хотілося. Зрозумів, що вона не прийде, і не засмутився. Подумав про те, що любить життя, але не таке, відчув нестерпне бажання знайти, ніби знав що, але хотів бачити. Стіни та двері заважали, аби все зрозуміти. Злякався, що його охопить тривожність (більш за все він боявся тривожності). Вирішив заснути, не думати. Заплющив очі.

Прокинувся від звуку. Серце стривожено билося. Спробував зрозуміти, що це було – стукіт у двері, чиїсь кроки чи ще щось інше?

То була бджола. Вона билася об вікно з такою силою, що дзижчання змішувалося зі стуком. Бідолашна потрапила в павутиння, сплетене для мухи. Бджола втомлювалася, завмирала, здавалося – вже все, але за якийсь час знову розпочинала наполегливу боротьбу за свободу.

Третій день, а її все немає. Якби прийшла, вивільнила би бджолу. Він подумав про те, що бджоли дуже гарні. Йому завжди хотілося літати, але навіть уві сні не виходило, завжди закінчувалося падінням. А бджоли так швидко літають… Вона сказала одного разу: «Крилате золоте зернятко». А тепер оце крилате золоте зернятко потрапило в чорні тенета та не могло вибратися. Вона не прийшла, якби прийшла – вивільнила би.

Стіни, полотна і власне тіло почали тиснути, заважати, він подумав, що йому хочеться кричати, покликати когось, але промовчав, підняв руку, розпростер до вікна.

Далекувато було. Спробував піднятися, але вдалося поворушити лише головою. Єдиною робочою рукою вчепився за стіл, потягнув, стіл перекинувся, але руку не відпустив, він міцно тримав стіл. Ще трішки, і голова повисла з ліжка. Тепер було добре, бачив підлогу. Пальці запхав у щілину в підлозі та потягнув (згадав, що в діда були міцні руки). Ще трішки, і він почув глухий удар – відчув, що вже на підлозі. Це була перемога, чудова перемога. Він прислухався. Бджола знову принишкла. Серце охололо. Він підняв голову і побачив, що золоте зернятко все ще, хоч і слабко, але тріпається у павутинні. Він повільно, але без труднощів, відсунув стіл, знайшов хліб, обережно посунув його вбік, відчув, що йому зручно, і подумав, яка це прекрасна штука – здорова рука. Навпомацки знайшов якусь щілину. Знову пальцями уп’явся в отвір і потягнувся всім тілом. Він вже був зовсім близько до вікна, знову простягнув руку, пальці торкнулися стакана (грубого і важкого стакана), міцно схопив його, пальці були міцними. Згадав про міць каменів, згадав, що був блідою дитиною і камені були теплими.

Підняв голову, підняв руку і, наче камінь, жбурнув її.

Розбите на друзки вікно блискуче, яскраво, барвисто, з шумом посипалося на підлогу. Почулося дзижчання бджоли – близьке і високе.

Він розплющив очі і встиг побачити, як бджола з гучним дзижчанням покружляла над головою та, осяяна яскравим світлом, вилетіла крізь відкрите вікно…


Читати: Там, за зимою. Уривок із нового роману Ісабель Альєнде

Читати: 3D-фільм про життя кінця 1950-х. Уривок із «Вбивство п’яної піонерки» Сергія Оксеника


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 162 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)