Антибібліотека Умберто Еко: чому непрочитані книги важливіші прочитаних

Ілюстрація: Brain Pickings

Як стати «антизнавцем» в культурі, яка розглядає знання як прикрасу, що дозволяє піднятися в ієрархії.

«Ці наші знання – речі, в яких ми впевнені, – змушують світ йти невірним шляхом, і утримують нас від істинного бачення та навчання», – написав в 1925 році відомий американський публіцист Лінкольн Стеффенс. Втім, пронизлива правда про наших відносини зі знаннями відома з часів Платона, який у своїй знаменитій алегорії про печеру показав, наскільки неповноцінна інформація, яка надходить до нас через органи чуття, і яке велике значення вічних закономірностей і ідей, осягнути які можна лише в процесі довгих глибоких роздумів. І попри те, що навіть вчені визнають, що двигуном сучасної науки може бути лише подолання периметра невігластва, а ворогом будь-якого розвитку є ілюзія повного розуміння всього, ми продовжуємо чіплятися за знання – наші неповні, недосконалі, нескінченно малі знання, – як ми чіпляємося за саме життя.

allegoriya-o-peshhere-min

Саме напружені відносини між відомим, невідомим, пізнаваним, непізнаваним стали предметом дослідження дивного лівано-американського вченого, філософа, статистика і публіциста Нассіма Ніколаса Талеба в його праці «Чорний лебідь. Під знаком непередбачуваності» – приголомшливій книзі, в якій Талеб розробляє свою теорію антизнань і непередбачуваності подій, що дійсно впливають на наше життя і хід історії:

“… У цьому глибоко особистому есе я роблю нахабну заяву, що суперечить багатьом нашим розумовим звичкам. Вона полягає в тому, що світом рухає аномальне, невідоме і малоймовірне (малоймовірне з нашої нинішньої, неосвіченої точки зору); а ми при цьому проводимо час в порожніх світських бесідах, зосередившись на відомому і повторюваному<…>. Я йду ще далі й (як це не прикро) стверджую, що, попри прогрес і приріст інформації – або, можливо, через прогрес і приріст інформації, – майбутні події все менш передбачувані, а людська природа й суспільствознавчі «науки», судячи з усього, намагаються приховати від нас цей факт.”

Зробивши кілька захопливих екскурсів в історію, що демонструють, наскільки в кожен момент існування людство не мало жодного уявлення про те, що буде завтра, і якими тривкими здаються наші «фундаментальні знання», Талеб використовує опис незвичайного погляду легендарного італійського письменника Умберто Еко на книги й читання як притчі про те, якими мають бути відносини у людини зі знанням:

“Письменник Умберто Еко належить до того нечисленного класу широко освічених, проникливих, начитаних і при цьому ненудних вчених з енциклопедичними знаннями. Бувши власником величезної особистої бібліотеки (містить тридцять тисяч книг), він розділяв відвідувачів на дві категорії: на тих, хто реагує в стилі «Нічого собі! Синьйор професор, дотторе Еко, ну і книг у вас! І скільки ж з них ви прочитали?», і на інших – тих надзвичайно рідкісних відвідувачів, які розуміють, що велика приватна бібліотека – не спосіб піднесення его, а інструмент дослідження. Прочитані книжки куди менш важливі, ніж непрочитані. Бібліотека повинна містити стільки того, чого ви не знаєте, скільки дозволяють вам в неї вмістити ваші фінанси, іпотечні кредити та нинішня складна ситуація на ринку нерухомості. З роками ви будете накопичувати більше знань і ваша бібліотека буде рости, а ще щільніші ряди непрочитаних книг почнуть дивитися на вас із загрозою. Справді, чим ширше ваш кругозір, тим більше за вашими плечима непрочитаних книг. Назвемо цю колекцію непрочитаних книг антибібліотекою.”

tsundoku
Дієслово «Цундоку» в перекладі з японської означає «купити книгу, яку не збираєшся читати, і скласти в стопку інших таких же»

Сам Еко торкнувся цікавих відносин людства з відомим і невідомим у своїй книзі «Історія ілюзій. Легендарні місця, землі й країни», саме існування якої є ще одним симптомом нашої непереборної схильності до заповнення прогалин в «знаннях», навіть якщо нам для цього доводиться заповнювати їх силою уяви. Але Талеб переконаний, що єдино вірний шлях – осягнути своє власне невігластво і прийняти його:

“Ми схильні розглядати наші знання як особисту власність, яку необхідно захищати й оберігати. Це прикраса, яка дозволяє нам піднятися в ієрархії, виділитися серед інших. Але тенденція фокусувати увагу на вже відомому, настільки прикра для Еко, – це загальнолюдська слабкість, яка поширюється на всю нашу розумову діяльність. Люди не хочуть ходити зі своїми антирезюме, розповідаючи всім, чого вони не вивчили й не зазнали (розповідати про це – це робота їхніх конкурентів), хоча це було б зовсім не зайвим. Варто було б перевернути з ніг на голову логіку знання так само, як ми перевернули бібліотечну логіку.”

threeastronauts14
Ілюстрація із книги Умберто Еко “Три оповідки”

Відзначивши, що будь-який Чорний лебідь (чорний лебідь у нього виступає як символ всіх найнесподіваніших явищ і подій) виникає з «нашого нерозуміння ймовірності сюрпризів», тому що ми недооцінюємо значення того, що ми не знаємо, і ставимося до того, що ми знаємо, занадто серйозно, Талеб так представляє ідеального «знавця»:

Назвімо такого антивченого – того, хто зосереджений головним чином на непрочитаних книгах і намагається бачити в своїх знаннях не власність, не скарб і навіть не засіб самоствердження – емпіриком-скептиком.

Так, Талеб закликає всіх і кожного стати емпіриками-скептиками в цьому абсурдному і непізнаваному світі, який щохвилини готовий випустити своїх Чорних лебедів – у твою долю, в долю твого народу, в долю світу. Але бути емпіриком-скептиком для Талеба – не означає відмовитися від спроби осягнути цей світ. Бути емпіриком-скептиком – значить вибудовувати абсолютно нові відносини зі світом, в яких ти перестаєш бути іграшкою в руках невідомих сил і стаєш тим, хто щохвилини готовий зустрітися з невідомим і подивитися йому в очі без страху, властивому непідготовленому учневі на важливому іспиті. І це вміння набагато важливіше для кожного з нас, ніж тонни книг, десятки щоденних газет і сотні безглуздих слів політиків:

“Одного разу мій паризький однокласник, майбутній романіст Жан-Олів’є Тедескі, прорік, переконуючи мене, що не варто бігти, щоб встигнути на метро: «Я не бігаю за поїздами»…. Зневажайте свою долю. Тепер я не кидаюся бігти заради того, щоб виїхати за розкладом. Така порада може здатися дуже немудрою, але мені вона підійшла. Коли навчився не носитися за поїздами, я оцінив справжнє значення витонченості й естетики в поведінці, відчув, що це я керую своїм часом, розкладом і життям. Спізнюватися на потяг прикро, тільки якщо ти біжиш за ним! Точно так само не домагатися такого успіху, якого очікують від тебе інші, прикро, тільки якщо ти сам його прагнеш. Ти опиняєшся над мишачим перегонами й чергою до годівниці, а не поза ними, якщо дієш відповідно до власного вибору.

Звільнення з високооплачуваної роботи, якщо це твоє рішення, принесе більше користі, ніж зароблені гроші (такий вчинок може здатися божевільним, але я пробував, виходить). Це перший крок до того, щоб набратися мужності й послати долю під три чорти. Ти знаходиш набагато більше влади над життям, якщо сам вибираєш критерії.

Найважче програти в грі, в якій сам встановлюєш правила.”

За матеріалами: Brainpickings, monocler.ru

(Visited 294 times, 1 visits today)