Коротко і поживно. 5 свіжих збірок оповідань

Оповідання, коротка історія – це, як чашка смачної кави. Триває недовго, але залишає після себе приємний (тут вже залежить від історії) післясмак. Ідеальний варіант, коли на вулиці весна, гарна погода, і на читання залишається все менше часу.

Катерина Бабкіна “Щасливі голі люди”, Видавництво Книги XXI

Катерина Бабкіна вже відома своїми віршами та декількома повістями. Цього разу письменниця взялась за оповідання. “Щасливі голі люди” – це цикл історій. Герої – люди, які ще застали совок, пережили його і будують своє нове життя. Історії “про те, як ці люди живуть тепер і взаємодіють зі світом, в якому – і війна, і любов, і еміграція, і Ханой, і Нью-Йорк, і мертві, і живі, і сліпі, і немудрі. І головне – про те, як з цим усім бути щасливим. Історії Бабкіної щирі та щемливі. В оповіданні “Річард куряче серце” є усе – Майдан, війна, закордонні журналісти та головне – живі люди. А ще фотограф, який любив фотографувати живих людей, наче мертвих. І про те, що його врешті змінило. Ці історії читати водночас весело і боляче, вони рідні, але й чужі водночас. Власне такими і мають бути короткі історії.

 Марися Нікітюк “Безодня”, Видавництво Анетти Антоненко

“Безодня” – дебютна збірка авторки Марисі Нікітюк. Досі її ім’я асоціювалось лише з театром (як драматурга) та кіно (як режисера). Отож, кіношності та театральності в цих історіях буде достатньо. Нікітюк виокремлює стиль збірки – магічний реалізм, потік свідомості та треш. Видавець називає це поєднанням ніжності та брутальності. Історії Нікітюк наповнені емоціями, драмами, фантастичними елементами та емоційними прозріннями. Герої прокидаютьсь із відчуттям кінця світу, коли начебто усе, як зазвичай, а інші із страшними відкриттями на Великому Андронному колайдері.

Уривок з книжки.

 Ісабель Альєнде “Оповідки Єви Луни”, Видавництво Анетти Антоненко

“Оповідки Єви Луни” – перший український переклад найпопулярнішої іспаномовної авторки в світі Ісабель Альєнде. Ця книжка – це 23 історії про зраду, любов, дружбу та ворожнечу. Єва Луна – це сучасна чилійська Шахерезада, яка й розповідає усі ці історії. Альєнде вправно вписується в південноамериканський трикутник Маркес-Борхес-Льйоса, де тонка грань між магічним та реальним доповнюється ще й тонким, жіночим баченням світу.

Уривок з книжки.

Людмила Таран “Остання жінка, останній чоловік”, ВСЛ

Майже класик Людмила Таран написала книжку-сеанс психотерапії. Писала про усе, що хвилювало – біль від втрати близької людини, про світ дівчини-інваліда, зустріч із першим коханням у пору зрілості. Основні теми фатальні та ключові – кохання, життя, смерть. Деякі новели мають присвяти – публіцисту Анатолію Стріляному, батькові авторки, Соломії Павличко. Тут є Адріатичне море, поетична мова, багато емоцій, жіночого чуттєвого сприйняття та краси. Читати під романтичний настрій із тугою за морем.

 Хорхе Луїс Борхес “Вигадані історії”, Країна мрій

Перевидання Борхеса – це завжди свято. Цього разу це перевидання його другої збірки 1944 року “Ficciones”. Одноіменний твір отримав Гран-прі Аргентинського союзу письменників. Його історії чіткі, цікаві та незвичні. До збірки потрапили фантазійні, пригодницькі та детективні оповідання. Під легкими темами замасковані серйозні проблеми. До фантазій класик домішує факти власної біографії, або його знайомих письменників, історичні події в Буенос-Айресі. Теми оповідань класичні для старого доброго Борхеса – сни, лабіринти, бібліотеки, дзеркала, вигадані письменники, філософія і релігія.

Матеріал підготовлено в межах спецпроекту з виданням lb.ua