Із британської теми перескочимо на іншу не менш талановиту літературу – латиноамериканську. Видання The Telegraph створило підбірку із 10 найкращих романів письменників із Латинської Америки та творів, дія яких там відбувається. Добірка справді варта літневого прочитання. Кого із авторів ви вже читали?
Маріо Варгас Льоса “Місто і пси” (1963)
Один із найвідоміших романів перуанського Нобелівського лауреата Маріо Варгаса Льоси, за який він отримав премію бібліотеки Бреве (за найкращий іспаномовний твір у світі) у 1962 році. Роман про життя військового училища, до якого віддають хлопчиків, щоб із них зробили чоловіків. Насправді, це світ жорстокості, приниження та підлості. Саме тут руйнують душі юних кадетів-хлопчаків. Дечим твір нагадує “Володаря мух” Вільяма Голдінга. Твір має і автобіографічні деталі, адже сам Льоса був кадетом. Обурені представники влади публічно спалили тисячу примірників роману на площі в Перу. Є три екранізації.
Хуліо Кортасар “Гра в класики” (1963)
Чилійський поет Пабло Неруда казав, що ті, хто не прочитає цього аргентинського автора, будуть страждати від “серйозної невидимої хвороби”. Цей експериментальний, ігровий роман вважається одним із прикладів постмодерністського антироману. За Кортасаром у цій книзі є відразу «багато книг», однак, автор пропонує, як мінімум, дві техніки читання: звичайну, в яку входять перші дві частини роману – «По той бік» та «По цей бік» і в яких завершується основний сюжет, і читання за спеціальною схемою, згідно з якою, слід також читати глави з частини «З інших сторін». Порядок, в якому слід читати книгу, встановлений самим письменником – йому можна слідувати за допомогою схеми або покажчиків в кінці кожного розділу. У схему потрапляють всі глави роману, крім передостанньої.
Габріель Гарсія Маркес “Сто років самотності” (1967)
Легендарний роман ще одного Нобелівського лауреата, який має мільйони шанувальників у світі. Саме він переніс напрям магічного реалізму для масового читача. Дослідження колумбійських міфів та історії через магічну історію багатьох поколінь сім’ї Буендія. Один із критиків New York Times Book Review Вільям Кеннеді радить читати роман усім без винятку. Також критики радять перед читанням роздрукувати родинне дерево Буендія, щоб не заплутатись.
Читати: Неперевершений Габріель Гарсіа Маркес
Грем Грін “Сила і слава” (1940)
Цього разу роман британського письменника Грема Гріна про католицького священника в Мексиці у 1920-30-х роках. Тоді ж в країні відбувались жорстокі гоніння католицької церкви військовою організацією “Червоні сорочки”. Головний герой всупереч наказу влади під страхом розстрілу без суду і слідства продовжує ходити глухими селами (в одній з них живе його дружина з його дитиною), служити меси, хрестити, сповідати і причащати своїх прихожан. У 1947-му роман екранізував Джон Форд.
Ернесто Че Гевара “Щоденники мотоцикліста” (1993)
Історія про те, як молодий Че Гевара, 23-річний студент медичного вирушає із Аргентини на мотоциклі у подорож. Повертається вже як людина із місією. За словами доньки, звідти він повернувся ще більш чутливим до проблем Латинської Америки. Подорож тривала дев’ять місяців. За цей час він подолав вісім тисяч кілометрів. Крім мотоцикла, пересувався на конях, пароплаві, поромі, автобусі та автостопом. Книжка є історією подорожі-пізнання-самого-себе.
Октавіо Пас “Лабіринт самотності” (1950)
“Самотність – це найглибинніший сенс людського буття”, – писав мексиканський поет Октавіо Пас у цій відомій збірці віршів. “Людина – це завжди туга і пошук причетності. Тому щоразу, відчуваючи себе людиною, ми відчуваємо відсутність іншого, відчуваємо себе самотніми.” І ще багато прекрасних та глибинних речей про самотність осмислив Пас.
Ісабель Альєнде “Дім духів” (1982)
Задум цього роману у Ісабель Альєнде зявився тоді, коли вона отримала звістку про те, що її 100-річний дідусь помирає. Вона вирішила написати йому листа. Цей лист і став рукописом дебютного роману “Дім духів”. У ньому романістка створила історію Чилі на прикладі сімейної саги через історії жіночих героїн. “У п’ять років”, – каже Альєнде, -“я вже була феміністкою, проте ніхто не знав цього слова у Чилі”. Цей роман написаний у найкращих традиціях магічного реалізму. Перед тим як стати бестселером у світі, від нього відмовились декілька видавців.
Пауло Коельо “Алхімік” (1988)
Книжка, яка потрапила до Книги рекордів Гіннеса за кількість перекладів сучасного автора. Алегоричний роман бразильського письменника розповідає про подорож Андалузького пастуха до Єгипту. Головна ідея книжки – якщо дуже чогось сильно хотіти, то це станеться.
Роберто Боланьо “Дикі детективи” (1998)
“Народився в 1953-му, році коли померли Сталін та Ділан Томас”, – писав в біографії Боланьо. Це історія про пошуки мексиканського поета 1920-х років два інших поета – Артуро Боланьо та мексиканський Улісс Ліма. За нього чилійський автор отримав премію Ромуло Гальєгоса.
Лаура Есківель “Як вода для шоколаду” (1989)
” Всі ми народжуємося з коробкою сірників всередині, а так як ми не можемо їх запалювати самі, то потребуємо, як це відбувається під час експерименту, кисню і в полум’я свічки”, – пише Есківель в цій чарівній та реалістичній мексиканській мелодрамі. Головна особливість твори у тому, що емоції головної героїні Тіти потрапляють до усіх смачних страв, що вона готує.
Джерело: Telegraph.co.uk
10 thoughts on “10 найкращих латиноамериканських книжок усіх часів”