Цією книжкою я вкотре примножила подив та любов до польської сучасної літератури. “Ковчег часу” Марціна Щигельського із розряду тих дитячих історій, які можуть бути цікавими для будь-кого, не залежно від віку та рівня знань. Автор поклав перед собою серйозне завдання – розповісти про єврейське гетто у Варшаві. І це йому безперечно вдалося.
Щигельський – молодий польський автор, журналіст та графічний дизайнер. Він відомий і популярний автор. Деякі із творів Щигельського вже у шкільній програмі позакласного читання. Проте за дитячу літературу він взявся не відразу (збирав матеріал шість років), відчуваючи велику відповідальність. І це добре видно із “Ковчегу”.
“Ковчег часу” – історія для молодших школярів, як вказує видавництво “Урбіно”. Головний герой Рафал, хлопчик єврейського походження, але із польською ідентичністю (знає молитви, святкує Різдво, розмовляє польською), живе разом із дідусем-скрипалем в єврейському гетто. Перша трагедія цієї історії полягає у тому, що хлопчик не пам’ятає часів до табору. Не знає як виглядають автівки, зоопарки чи кораблі. Він страшенно любить читати і улюбленою його книжкою стала “Машина часу” Герберта Уелса. Із початком нацистських чисток дідусь відсилає його за межі гетто заради порятунку.
Щоб уберегти від спойлерів, на цьому припиню переказ. Цінність цієї історії у тому, що її задум у Щигельського виник давно. Якось його знайома, старша пані, прототип однієї із героїнь, розповіла про такого хлопчика, як Рафал. Саме вона і дала початок для дослідження життя у ті часи.
Не дивлячись на цілком дорослу тему, книжка тримається в рамках дитячої літератури до кінця. Стиль легкий, речення короткі, переклад чудовий. Діти говорять як діти, адже неприродність мовлення – один із дуже поширених промахів дитячої літератури. Цілком трагічну тематику урівнює магічний елемент. Щигельський зміг цю серйозну історію розповісти так, що ти не думаєш постійно, який бідний Рафал, а ти ним захоплюєшся. Уявляєш, що діти ж залишаються дітьми, у будь-яких обставинах. Вигадують собі альтернативні історії, асоціюють навколишні явища із літературними або вигаданами героями, живуть у власному, дитячому світі. І, можливо, це і рятує їх від реальності. Щигельський вибрав правильний напрям, щоб зацікавити дитину історією.
А крім цього історію прикрасили: цікава історія головного героя із випаленим волоссям та гортензією (які є реальними фактами), історія із життям в зоопарку (бо хто ж, як не тварини є найкращими друзями дітей), факти із дійсності – співжиття із городниками, ворожість сусідів, пересування по окупованій Варшаві, а також прагнення людей до нормального життя навіть в таких умовах, як от місця для засмагання на дахах, театри тощо. А підкреслює це усе гарне, дитяче закінчення.
Мені було приємно прочитати цю книжку, і я буду радити її не один раз. Вона повністю відповідає своїй аудиторії, але й дорослим теж таке варто читати, принаймні, щоб знати, як можна розповісти про таке дитині, не ігноруючи правди, але й не граючись почуттями.
Ксеня Кисіль
23 thoughts on “Як розповісти дитині про гетто”