Що читають книжкові блоґери влітку

Ми надихнулись матеріалом про літнє читання наших співпробітників, і вирішили не зупинятись! Тримайте підбірку від тих, хто точно мало не читає – від книжкових блогерів. Вісім списків для читання персонально від тих, хто пише про книжки.

Катя

Катерина ТолокольніковаWhat are you reading? 

На початку літа я намагалася дочитати “Улісса” Джеймса Джойса, але таки не змогла. Прикро, що прочитала половину (за кілька місяців, паралельно з іншими книгами), уже негоже й кидати, однак далі не йде…

Мабуть, частково й тому, що раптом літературна тема стала частиною моєї роботи. Я тепер регулярно пишу огляди нон-фікшн книг, цікавих журналістам (для інтернет-видання MediaSapiens). Тому щонайменше по 3 таких на місяць читаю. Надзвичайно сподобалися репортажі всесвітньовідомого польського журналіста Ришарда Капусцінського з Анголи – збірка називається “Ще день життя”. Цікаво було почитати про кіновиробництво – з часів СРСР і до сучасного Голівуду – в книзі Олександра Роднянського “Виходить продюсер”. Прямо зараз – теж для статті – читаю книжку журналіста ВВС Пітера Тейлора “Розмови з терористами”. Захоплюючою її не назвеш, але інформативною – так. Вражає обсяг проробленої професійної роботи, здійсненої цими трьома чоловіками.

Однак хочеться читати і художню літературу – я взагалі більше по ній. За липень встигла прочитати коротеньку збірку оповідань “Щасливі голі люди” Катерини Бабкіної – місцями дуже яскраво, у відпустці в горах нарешті почала “Ніч в Лісабоні” Ремарка. У планах…О, скільки там усього! Скільки на столі і поличках позичених, подарованих і куплених книг… Точно до кінця літа хочу прочитати ось що. Із легкого – “Бабине літо” Марка Лівіна (і таким чином познайомитися з автором) та “Дівчину у потязі” Поли Гоукінз (позичена, мушу віддати), з серйознішого – “Хто вбив Паломіно Молеро?” Маріо Варгаса Льоси (один з улюблених авторів) та “Сталінку” Олеся Ульяненка (ганьба мені, що досі нічого його не читала). Але, мабуть, всього цього до 1 вересня я не встигну. Буду реалісткою 🙂 Щось із цього списку стане першим осіннім читанням.

Марічка

Марічка Удуд, Буквомама

Читацьких планів на літо багато. Але от часу вдвічі менше, зважаючи на те це таки літо – водойми, розваги, парки та активний спорт. Якщо відкрити мій читацький вишлист, то не відволікаючись на будь-що буденне можна все встигнути до кінця серпня.  Але повернімося до реалій.

Найперше, моє читання тісно пов’язане з Буквомамою,  або цей проект тісно “прив’язав” мене до читання. Тому дві літні книжки, які обов’язково будуть прочитані в серпні, – це “Борошняні немовлята” (2016 рік) від “Видавництва Старого Лева” та “Диво” (2016 рік) від Видавництва “Віват”.

Вже кілька тижнів як розтягую поглинання книжки Челсі Клінтон “Це Твій світ: будь поінформований, будь натхненний і вперед!” (2015 рік). Доволі невизначені враження від перших ста сторінок, але полишати читання не намірена. Хотілося б також здолати “Самотність простих чисел” (2016 рік) до приїзду автора на Форум. Однак це лише по причині зацікавлення “що всередині” та майстерного перекладу від Андрія Маслюха. Італійської не знаю, тому український переклад книжки мені до стаги.

Найзаманливіше читання цього літа – це біблітечний читацький марафон мого сина.  Статистичних даних поки немаю ніяких (зважаючи що це ще не завершення), але щотижня “виносимо” більше дюжини книжок в своїй текстильний торебці. Ми вже здолали 50-годинний рубіж, рухаємося далі. До прикладу, сьогодні була залюблена ним книжка “Guackers” by Liz Wong (назву подаю мовою оригіналу, хоча там все просто “Квакери”). Книжка-картинка була опублікована в березні 2016 року.  Свіженька. Вона артикулює питання пошуку свого місця в світі тварин – чи серед качок із ненависними сплесками води та поїданням ряски, чи серед котів, які розмовляють тією ж мовою, дбайливо облизують свою шерсть, та п’ють смачнюще молоко. Але кошеня не тільки знаходить нову сім’ю, воно не забуває про старих друзів-каченят. Як банально це б не звучало.

Хотілося ще б допланувати щось із професійної сфери – чи то для змістовнішого аналізу дитячих творів (“Barbara Kiefer Charlotte Huck’s Children’s Literature (Children’s Literature in the Elementary School)”), чи то про бізнес та маркетинг (“Rework. Ця книга переверне ваш погляд на бізнес” чи “theUKRAINIANS II. Історії успіху”.) Гадаю, до початку осені за щось таки візьмуся.

Дарина

Дарина Стремецька, Beauty and Gloom

Початок літа видався дуже коміксовим: читала про борця із паранормальними загрозами з промовистим ім’ям Хелбой, нуарного кота-детектива Блекседа, а ще відкрила для себе безмовні графічні романи. Нарешті дісталася до книжечки “Вечірні крамниці вулиці Волоської” Галини Ткачук, казкової історії про звірят і київські чари, яка сподобається й дорослим.

Липень пройшов під знаком африканської фантастики: читала “Zoo City” Лорен Б’юкес, “Binti” і “Lagoon” Ннеді Окорафор. Зараз українською виходить переважно класика фантастики, але хотілося б бачити й переклади молодих авторів, які набирають популярності. Наприклад, повість “Binti” цьогоріч отримала Неб’юлу, престижну нагороду Американського товариства письменників-фантастів.

Із наближенням осені планую підняти градус серйозності, тож у серпні на мене чекає “Каллокаїн”, шведська антиутопія 1940-го року, яка нещодавно вийшла друком у “Видавництві Жупанського”.

Христина

Христина Содомора, ZhuText
Однією з найяскравіших книг, які прочитала цього літа, можу назвати “Життя Пі” Янна Мартеля. Це історія про різноманітність релігій і одного Бога, про виживання фізичне, психічне і духовне, про людину і тварину.
“Донька директора цирку” Юстейна Гордера також запам’яталася. Для бібліофілів, для молодих і не дуже письменників і взагалі тих, кому цікаве навкололітературне середовище, раджу особливо.

Звісно, не обійшлося і без бестселерів нон-фікшн. “Включайся!…” Шерил Сендберг потрапила до мене надзвичайно вчасно і тому читалася в контексті деяких власних змін та нових горизонтів і мабуть повпливала на певні мої рішення. Її можу рекомендувати тим жінкам, у кого невисокий відсоток самодовіри і самовпевненості.

Найдивакуватішою книгою не лише літа, але й взагалі однозначно можу визнати “Лорангу” Барбру Ліндгрен. Історія наче й дитяча, але настільки абсурдна і дивна, що я довго звикала до неї.
Також надолужую непрочитане зі свого дитинства. А це передовсім “Матильда” Роальда Дала. На одному диханні поглинула і рекомендую всім. Спершу мене зацікавив сам автор, у якого було трагічне життя, і згодом була захоплена його творчістю. Планую прочитати всі його тексти. Наразі у списку прочитаних галочка вже стоїть біля “The Twits”.

Зараз читаю паралельно два підліткові романи. Це “З любов’ю, Обрі” Сюзанн Лафлер і “Таємний сад” Бернет Френсіс Годгсон. Першу неможливо читати сухими очима, бо текст емоційно дуже важкий, хоча простота письма максимальна. Друга – це всім відома класика, дещо повільна щодо розвитку подій, проте влітку вона добре йде, особливо якщо в когось є вдосталь часу і сад.

До кінця літа планую познайомитись нарешті із Люсі-Мод Монтгомері, наразі із серією книг про Емілі. Також хочу прочитати “ВДВ” Роальда Дала, деякі підліткові новинки, а ще надіюся на читання “Лялі” Яцека Денеля. І окремим пунктом, який час від часу з’являється у моєму читацькому списку, є мотиваційна література – для особистого та професійного натхнення.

Кріс

Христина Золотарьова, кничайкнигапёс

Якось вже за звичкою шукаю собі на літо прості та літні історії, але намагаюся ними не обмежуватися (адже в компанії з кавуном або горням холодного лимонаду будь-який важкий роман або заумний нон-фікшн стає літнім читанням).

Книжкові канікули цього літа у мене виявились трішки грецькими (ну хоча б книжкові). Надихнула мене легка історія «Моя сім’я та інші звірі» Джеральда Даррелла про Корфу, дитинство та усяку живність, після неї перемикнулася на «Волхва» Джона Фаулза. Початок мене вже зачарував, а попереду – якесь інтригуюче магічне дійство. І все це теж відбувається на грецькому острові. Ще хотілося б прочитати свіжу книгу Андре Алексіса «Fifteen Dogs» про те, як грецькі боги Гермес і Аполлон одного разу посперечалися, чи зможуть тварини жити щасливо з людським інтелектом, і наділили ним групу собак (улюблене песо-чтиво, уруру).

Також планую познайомитися з творчістю письменниць Енн Петчетт («На пороге чудес»), Енн Тайлер («Катушка синих ниток») і Зеді Сміт («Білі зуби»). Перша книга – про джунглі, Амазонку і пошук чудес, дві інші – побутові романи про окремі сім’ї з їхніми таємницями, історіями та скелетами в шафах.

Ну, і раптом пощастить дістатися до чого-небудь з рубрики «соромно, що досі не прочитала»: «Крадійка книжок», «Чтец» і «Вбити пересмішника».

Оля

Наразі я у відпустці, а в цей час мій мозок сам себе оберігає й відмовляється читати щось, крім Агати Кристі ? Тому розкажу про те, що прочитала запоєм кілька тижнів тому й те, що взялася читати днями, заінтригована рецензією Євгенія Стасіневича. Це “Життя Пі” Яна Мартеля, я дивилася фільм, а Євгеній підступно стверджує, що фінал у книжці геть інакший. Прочитала передмову: розкішні стиль, іронія, переклад. Той випадок, коли передмови справді викликають бажання прочитати книжку. Тим паче, я люблю порівнювати тексти й екранізації, це така особлива насолода, якщо книжку читати перед тим, як дивишся фільм. Адже екранізація – це лише одна з інтерпретацій, і часом вона заважати вибудовувати власне сприйняття твору.
Кілька тижнів тому проковтнула “Ми були брехунами” Е. Локгарт. Це трагічна історія про юнацький максималізм, кілька днів вона тримала мене в полоні так, як тримають правдиві, але вкрай несправедливі історії. Вона дуже кінематографічна, літня, легко читається, має несподіваний фінал, про який неможливо здогадатися аж до самого кінця.
 Ксенія
Ксенія Сокульськаvaenn

Приєднавшись до флешмобу #літо_читання, я обрала своєю головною темою історичні романи. Причому такі, де більше уваги приділяється повсякденному життю звичайних людей в надзвичайних обставинах. Заприсяглася прочитати 16 подібних книжок і лише потім оцінила масштаби катастрофи. Це, все ж таки, не найпростіше читання, але дуже захопливе. Зараз активно читаю роман №4. Це “Ученик архитектора” турецької письменниці Еліф Шафак. У ньому розповідається про індійського хлопчика Джахана, який потрапляє до двору Сулеймана Пишного як погонич рідкісного білого слона. Але своїми здібностями до малювання та інтересом до будівництва хлопчина привертає до себе увагу Сінана – великого архітектора, завдяки якому багато в чому ми бачимо Стамбул таким, яким він є нині… Паралельно взялася за “The Snow Child” Еовін Айві – для контрасту. Це магічно-реалістичний роман про бездітну пару, що вирішила сховатися якнайдалі від співчуття та нерозуміння знайомих, і несподівано зустрілася зі справжнім лісовим дивом. Дія відбувається в 1920-х роках на Алясці, і читання про тамтешні зими посеред нашої спеки по-своєму освіжає. А наступною зупинкою на маршруті, мабуть, буде Франція часів Другої світової війни – “Соловей” Крістін Генни уже чекає на мене.

А щоби перепочити між навалами суворої історії та незвичного побуту планую розбавляти цей потік більш легкими книжками, звісно, якщо встигатиму. У планах, як завжди, улюблені Террі Пратчетт та Ніл Ґейман; щось підліткове (першими у черзі вже підстрибують “Елеанор і Парк”) та низка графічних романів про літній відпочинок. Цього літа мені не судилося виїхати кудись за межі Києва, але, думаю, мої віртуальні подорожі будуть дуже цікавими.

Юля2

Юлія Юрчук, reading mouse

Улітку я люблю читати, тому що є час на художню літературу, на яку зазвичай в робочий період часу мало. За літо я вже прочитала “Стоунера” Джона Едварда Вільямса та “Олів Кіттерідж” Елізабет Страут. “Стоунер” – це надзвичайно цікавий роман про життя простої людини, професора університету, він наче нічого особливого не досягнув, але якраз в цьому і родзинка роману – показати просте життя людини, яка не хапала з неба зірок, але і в цьому житті вистачало і своєї радості і смутку. Так як я працюю в університеті, мені було особливо цікаво прочитати про академію, якої вже нема і, мабуть, ніколи не буде, з високими ідеалами, яка працює як “прихисток для творчих душ”. “Олів Кіттерідж” Елізабет Страут мені сподобалася тим, що там описано життя абсолютно звичайних людей, і головні персонажі – подружжя Кіттеріджів – це люди уже старшого віку, пенсіонери, які живуть у маленькому містечку Кросбі, в штаті Мен. Страут дуже вміло описує деталі, завдяки чому складається повна і насичена картина життя героїв і їхньої психології.

У свою відпустку я їздила до Барселони, тому також читала книжки про Барселону і ті, дія в яких відбувається в Барселоні. Так я прочитала “Тінь вітру” Карлоса Руїса Сафона і біграфію Гауді Гійса ван Хенсберґена. “Тінь вітру” – це прекрасна книжка, навіть кілька книжок в одній книжці, кожна з яких прекрасна! Це насолода для усіх любителів книг, тому що книги і письменники в ній стоять у центрі розповіді. До того ж це все відбувається в Барселоні, після війни, і ця вся істерія режиму Франко, з переслідуваннями, тюрмами, ворогами з усіх кутків, так нагадує Радянський Союз, що просто моторошно. Біграфію Гауді Гійса ван Хенсберґена було дуже цікаво читати. Завдяки цій книжці я взнала не лише багато нового про цього генія, але і про Барселону, історію Каталонії, каталонських модерністів, про письменників і митців.

Так як літо триває, то я продовжую насолоджуватися літературою, читаю нову книжку Ісіґуро “The Buried Giant”, яка дуже відрізняється від усіх інших його книжок, бо це фентезі. А на черзі у мене дві прекрасні книжки про Львів, і це вже ближчі до моєї роботи книжки: “Парадокс українського Львова” Тарика Амара та “Львів 1914-1947” Крістофа Міка (обидві книжки на англійській, поки їх українських перекладів нема). Таким чином я легко ввійду з відпочинку до роботи.

Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com

10 thoughts on “Що читають книжкові блоґери влітку

    Залишити відповідь