«ЧЧ: Читати. Четвер» з Дмитром Бунецьким

Сьогодні я буду говорити про насильство і віддаватися ностальгії. Ви помітили, наскільки сильно змінився світ? Як говорив Ейб Сімпсон, «то були п’ятдесяті і весь світ був нашим смітником». Ставлення до людей було приблизно таким самим. Так само як і ставлення до насильства щодо цих самих людей.

Свобода закінчилася в кінці 90-х років. У сучасній літературі, так само як і у фантастиці (я маю на увазі нормальну зарубіжну фантастику, а не роспопаданців, які люблять приміряюти вуса Сталіна) встановився своєрідний мораторій на насильство. Навіть Пітер Уоттс, який обожнює психів, прямо заявляє: мої герої поводяться так дивно і, часом, жорстоко саме тому, що у них є психічні відхилення. Вони соціопати і психопати. Вони – не ви. Все це призвело до того, що навіть маніяки в детективах стали ще менш кровожерливими, ще й обтяжують себе сотнями виправдань щодо власної соціально неприйнятної поведінки. А насильство в цілому скотилося в альтернативу і маргінальщіну.
Але є три книжкові серіали, які покликані нагадувати нам: сучасний світ не завжди був таким. І раніше в ньому були протагоністи, які не особливо парилися, коли їм доводилося вбивати. Це Джеймс Бонд Яна Флемінга. Метт Хелм Дональда Гамільтона. І третя людина, про яку йде мова в цьому огляді.

«Його звали Рімо». Так починається кожен другий розділ в кожному з 149 (!!!) романів серії. І це вам не Дар’я Донцова. Звичайно, більшість «інтелектуалів» заявлять вам, що серія «Дестроєр», створена Уорреном Мерфі та Річардом Сепіром – книжкове сміття. Можливо, вони навіть мають рацію. Але Рімо (Вільямс, Кеботт, Мюллер, мільярди їх) допомагає побачити світ, яким він був ще зовсім недавно. Світ жорстокості, міфів, бойових мистецтв, політики, мафії, профспілок, торговців зброєю, торговців наркотиками, торговців людьми.

Історія, якщо коротко, така. У якийсь момент американський президент прийшов до висновку, що США переживає епоху хаосу, за якою, на думку Макіавеллі, настає поліцейська держава. Щоб змінити хід речей була створена надсекретна організація КЮРЕ (це гра слів, «укол, ліки» і натяк на чернечий уклад). Про її пряме призначення якої знають тільки три людини. Нинішній президент США. Глава організації Харолд Сміт. І виконавець – найманий вбивця Рімо «мене стратили на електричному стільці» Вільямс, колишній коп, а нині – майстер Сінанджу, Шива і Дестроєр, втілення давньої легенди. Ще один герой саги – кореєць Чіун, учитель Рімо, старезний дід, який обожнює мильні опери і ненавидить майже весь світ.
Смішно, правда? Але кожен сюжет «Дестроєра» (до певного моменту, коли міфологія перемогла здоровий глузд) – це чудова іронія і стьоб над суспільством. І, головне, це психологія вбивці. Рімо не особливо переживає через свою роль. Навпаки, майже завжди він зібраний, любить глузувати і часто поводиться, як дитина, знущаючись і над Чіуном і, особливо, над Смітом.

«- Это ты, милый?
— Да, — ответил Римо, потому что в данный момент чувствовал себя достаточно милым».

Головна зброя «Дестроєра» – це гумор. Незважаючи на досить банальну оболонку, за нехитрими коміксовими сюжетами криється досить багато гіркого сарказму. Тут і зовнішня політика США (в одній з книг вони змусили Францію пропустити велику партію наркотиків, погрожуючи звинуватити уряд у зв’язках з американськими гангстерами), і роздуми про світ в цілому (турки вирощують наркоту; китайці намагалися влаштувати державний переворот, щоб уникнути миру в усьому світі ; гротескні афроамериканці дуже часто хизуються революційними фразами і ненавистю до «білої падалі»).
І все це – виключна картина світу і цілої епохи, рівної якій не знайдеш у підручниках та інтелектуальній прозі. Світу, де процвітав расизм і нетолератность. Світу, де насильство було інструментом. Ті самі «золоті роки» Америки, які розкрилися в усій своїй непривабливій красі.
Читайте завжди.

Джерело: Facebook Дмитра Бунецького