Український художник світового рівня Владислав Єрко

Мабуть, небагато знайдеться людей не лише в Україні, але й у світі, які не знають імені Владислава Єрка. “Снігова королева” з ілюстраціями його авторства розійшлася тиражами в багатьох країнах – від Великобританії до Південної Кореї – і отримала безліч хвалебних відгуків і нагород. Українські обкладинки книг про Гаррі Поттера вважаються кращими в світі. Ілюстрації Єрка можна розглядати годинами, знаходячи все нові й нові деталі, символи, таємниці, штрихи. Майже всі книги, над якими працював художник, відзначені преміями, але сам він до них байдужий.

Однак спочатку все в його житті складалося не настільки райдужно. Витончені малюнки до “Снігової королеви” і “Казок туманного Альбіону” не подобалися видавцям. Вони ставили Єрко в приклад діснеївські картинки і говорили, що треба бути простішим і приземленішим до публіки. Хто б на той момент міг подумати, що за кілька років у Великобританії книжка з картинками українського художника стане кращим різдвяним подарунком.

Корінний киянин Владислав Єрко захопився малюванням ще в ранньому дитинстві, сприймав Пікассо на чуттєвому рівні й домальовував картинки в своїх книжках. Його історія доводить, що для справжнього таланту перешкод не існує. Сімейні обставини були такими, що протягом багатьох років майбутній художник не міг займатися художньою діяльністю і отримати спеціальну освіту. Навчання в інтернаті, потім “вчився писати цінники і будувати піраміди з консервних банок” в торгівельному технікумі, й навіть Львівський поліграфічний інститут не зміг закінчити через конфлікт із викладачами. Він стикнувся з незатребуваністю в київських книжкових видавництвах, малював кіноплакати, і лише після всього цього почалася його повноцінна робота як ілюстратора.

“Творчість може захистити абсолютно від усього. Коли були тяжкі часи в житті, рятувала робота. Тоді збагнув, яка це сила”

Найбільше на Єрко вплинули роботи словацького художника, графіка та ілюстратора Альбіна Бруновського. Протягом декількох років він «хворів» Бруновським, проходив крізь нього, наче через якийсь фільтр, поки щось власне не почало з’являтися, і тоді Єрко зрозумів, що йде правильним шляхом.

Українець уникає публічності, а до своїх робіт часто ставиться скептично, вважаючи, що милування собою не надто корисне, і не любить слухати критиків.

“Я отримую задоволення у процесі роботи, це схоже на наркотичний кайф: я ніколи нічого такого й не пробував, але, гадаю, схоже. А все, що відбувається потім, мене не дуже цікавить”

Коди і символи в його малюнки потрапляють практично випадково. Їх немає в первісному задумі художника, вони вплітаються самі собою в процесі тривалої роботи і відображають думи творця. Єрко впевнений, що наявність безлічі деталей не може перевантажити сприйняття дитини, що розглядає картинку. Швидше, вони створюють умови для розвитку, працюють на майбутнє. І це набагато краще, ніж простацькі, доступні дитячому сприйняттю малюнки, на які вдруге вже і дивитися нема чого.

“Весь мій досвід свідчить про те, що будь-яку ілюстрацію можна зробити тисячею різних способів, і невідомо, який із них виявиться кращим”

Єрко ніколи не працює тільки над однією книгою – паралелльно завжди є ще кілька видань, а кількість образів у голові перевищує фізичні можливості їх створення. Майстер воліє перемикатися між книгами для дітей і для дорослих – так йому легше живеться. Він не дивиться телевізор, а шансон, що увірвався ненароком у вухо, може знищити натхнення на кілька днів. У роботі Єрко ховається від світу, від людей і від життя. Незважаючи на визнання і талант, він вважає, що досі вчиться малювати.

Він прямолінійний. Незважаючи на те, що Пауло Коельйо, для книг якого Єрко створив чорно-білі унікальні ілюстрації, високо цінує талант художника, останній відкрито говорить, що до високої літератури книги бразильця мають дуже віддалене відношення. Художник зізнається, що Гаррі Поттер дістав його настільки, що навіть говорити про нього не хочеться, і книг про нього він не читав, на відміну від інших видань, які ілюстрував. Самого Єрка з дитинства “гризе” Ганс Християн Андерсен, його він готовий ілюструвати вічно.

“Від того, що тебе похвалить Джоан Роулінг чи президент або хтось ще, ти ж кращим не стаєш. Якщо ти нормальна людина і усвідомлюєш, що ти зробив – нормальне чи погане, тоді чиясь похвала на тебе не дуже впливає. Якщо ти напівідіот, тоді ти збираєш ці похвали у вигляді рецензій чи ще чогось і потім ходиш і показуєш не роботи, а похвали”

Кожна ілюстрація Владислава Єрка – як окремий світ, таємничий, чарівний, наповнений світлом і красою. Він ніколи не створює ескізів, макетів і концепцій, а малювати починає з тієї картинки, яка йому наснилася або сподобалася найбільше. Він ілюструє не дії героїв, описані в книзі, а паузи, характери і роздуми. Акварель, гуаш і темпера – його основні інструменти.

У творчому процесі художнику найбільше подобається відчуття, з яким він працює: “а раптом зараз вийде щось класне?”. По закінченні роботи приходить думка, що ніби непогано вийшло, а після виходу книги – розчарування. Поступово все зникає, і починається новий процес.

“Взагалі, художник ніколи нічого не повинен пояснювати, чому він так намалював. Якщо він пояснює, значить, він графоман, мистецтвознавець або психоаналітик! ”