Трилер зі смаком алкоголю

Драма, розв’язана в трикутнику жінок та їх колишніх і теперішніх чоловіків, відтинає відчуттям стійкого похмілля та легкої образи. Сюжетні повороти, що здаються спочатку напівтемною стежкою в напівзанедбаному міському парку, виявляються звичним міським шосе, обвішаним рекламою на сяючих неоном білбордах.

У 1957 році Агата Крісті публікує свій черговий детектив «У 4:50 з Падінгтона». У ньому літня леді-детектив у поїзді мимоволі стає свідком вбивства в іншому потязі, що рухається паралельно, – і з головою занурюється у захоплююче розслідування. У гучному бестселері «Дівчина у потягу» новій «міс Марпл» добряче за 30, її покинув чоловік, життя безрадісне, вона безробітна – і ох так, вона п’є. П’є багато, міцно і зі смаком: на добрячій половині сторінок із млосним шепотом відкривається джин-тонік у банках, чпокають винні пляшки, хлюпається whiskey on the rocks. Та що вже, визнаємо: наша головна героїня, така собі темна версія Бріджит Джонс, відверто бухає майже всю книгу. Що, втім, не заважає їй встигнути розслідувати заплутане вбивство, практично побачене з поїзда.

Кожен день, симулюючи роботу (а наша алкопротагоніст живе у подруги і силкується переконати її у своєму прогресі), вона сідає на електричку до Лондона, яка вдало гальмує в одному з передмість упоблизу доглянутих типово британських будинків із великими вікнами і терасами. І ось так, мимоволі – адже всі ми любимо підглядати у чужі вікна, чи не так? – вона вписує себе у життя подружньої пари, що вподобала особняк біля залізниці. Сумовита розлученка створює в своїй голові цілий сюжет, ніби граючи у Sims реальними персонажами. І все було б добре, та тільки ось жінка раптово зникає, а згодом і зовсім виявляється брутально вбитою.

Не проминаючи жодної можливості напитися, героїня, ваблена сумом-болем-печаллю-образою-фрустрацією-власної ницістю (потрібне підкреслити), вплутується у розслідування. До чехарди алкозалежної міс Марпл втягуються і її колишній чоловік з новою дружиною і крихіткою-дочкою, випадковий попутник у поїзді, пара полісменів і, звичайно ж, трохи моторошних історій з минулого, що змушують кров зупинятися. Автор загралася із сімейною психологією – і в підсумку належить трохи попітніти і пообурюватися, спостерігаючи за заплутаною любовною і не дуже метушнею. Книга написана відверто по-жіночому: трьом героїням-оповідачкам часто відверто хочеться … скажімо, припасти до міцного чоловічого плеча і відчути підтримку. Представники сильної статі, чи то вони психологи, полісмени, бізнесмени, чи просто випадкові знайомі, практично не відмовляють підставити своє, гм, плече.

Історія в корені своєму сильна – повірте, впиватися вусмерть буде героїня, а соромно і ніяково за весь творений нею безлад буде вам. Таке собі суто англійське вбивство у тихій провінції – за фасадом вистрижених газонів та ідеально прибраних віталень ховаються не те, що скелети у шафі, а справжні монстри масштабів Стівена Кінга. Ми ж з вами знаємо, що найстрашніші речі кояться у пристойних сім’ях у тихих і спокійних передмістях. «Дівчина у потягу» – не виняток.

Не ображайтеся на автора за розв’язку сюжету і відповідь на канонічне питання whodunit. Не засмучуйтеся через нескінченне похмілля і регулярне закладання до пляшки героїні. Не переживайте за гормональну недалекість другої оповідачки, свіжоспеченої матусі. Не дивуйтеся емоційній короткозорості третьої, що невдало зловила камінь в голову через кохання. Прочитайте та оцініть самі – напевно захочеться дізнатися, чому роман став рекордсменом британського книжкового чарту, а Голлівуд терміново почав екранізацію цього неспішного і легко читаного трилера.

Стас Соколов, вільний автор

Купити в Yakaboo.ua

11 thoughts on “Трилер зі смаком алкоголю

    Залишити відповідь