Не в одязі щастя

Це невеличкий збірник історій, який гучно названий, добре розпіарений, географічно широко презентований та якісно надрукований – від обкладинки і якості паперу до шрифтів і друку. Тобто зовнішня оболонка на «відмінно» зроблена і гадаю, такі умови лише сприятимуть тому, щоб книжка добре продавалася.

Що ж усередині? Молода, але вже доволі відома й успішна Катерина Бабкіна подарувала читачам декілька невеличких історій – усього 8 оповідань. Про кросівки і носи чи насправді про батькове «носи кросівки»; про подругу дитинства і ґудзики чи то пак про незвідані шляхи долі; про іноземного друга-фотографа чи насправді про власне перетравлення чужого болю; про дідуся і бабусю, про друзів і сусідів, про зовсім чужих людей зі спогадів чи фотографічного минулого – голих, але щасливих чи щасливих, бо голих? Тобто про людей таки. І не всіх їх об’єднує фізична нагота, проте моральна, суспільна чи духовна – цілком можливо. Але не хочеться вишукувати якихось додаткових зв’язків поміж оповіданнями чи надумувати якоїсь об’єднуючої філософії та моралі, яких тут може і не бути.

Єдине, що мене турбувало під час прочитання – це нерозуміння, ким є головна героїня і чи вона у всіх текстах одна і та ж. Спершу я думала, що це історії самої Каті про її дитинство, яскраві фрагменти спогадів, поринання у ностальгічне минуле авторки тощо. Проте коли дійшла до останньої історії про власне щасливих і/але голих, то мене раптом вибило із мною ж прокладеної колії – конкретно у місці, де дізнаюся, що двоє героїв вже одружені і що чоловікові 40 років. Так, можливо я зараз займаюся спойлерством, але нема ради. Цей момент видався мені доволі штучним і несподіваним – наче неочікувано врізався гострим кутом у м’яке полотно розповіді. Зрештою, й сама оповідь про парочку головних героїв неправдоподібна на історію про одружену парочку. Тому не вірю!

Щодо інших історій, то вони більш правдоподібні і власне виглядали, аж до вищезгаданого моменту, біографічними чи бодай частково зав’язаними на житті авторки. Бо ж тут і події Майдану, АТО, пожежа в будинку профспілок в Одесі, і якісь дитячі замальовки, і щось мандрівне – і то все звучить реалістично. Розумію, що це нормально, коли в книжках реальність вплітається у видумане чи навпаки. Але у даному випадку це лише заплутує читача.

А «Щасливі голі люди» – так, дуже влучна і цікава назва у парі з доволі пристойною обкладинкою. Навіть попри такий невеликий обсяг у 80 сторінок тексту. Читайте і будьте щасливими! І ще одна, майже особиста порада: «Не роби з себе казна-що, носи кросівки»

Катерина Бабкіна. Щасливі голі люди. Чернівці: Meridian Czernovwitz; Книги-ХХІ, 2016. – 80 с.

Христина Содомора