Якщо одного дня ви приходите додому і застаєте свого чоловіка на дивані, з книжкою, заплаканого і щасливого, і ви бачите, як він істерично б’ється в судомах та конвульсіях від сміху, – можете не сумніватися, – він читає “Карбід” Андрія Любки.
Роман насичений пригодами та авантюрами, з морем іронії, гумору і фраз, які хочеться зачитувати комусь вголос, регочучи, а потім постійно переповідати і цитувати. Але взагалі-то, для мене, “Карбід” – це і досить серйозна, актуальна книжка про теперішню Україну, її реалії та важкий євроінтеграційний процес.
Головний герой, Тис, на прізвисько Карбід, який працює вчителем історії в школі, прагне здійснити мрію українців про євроінтеграцію, та перевозити їх за кордон за допомогою підземного тунелю. Для цього він знаходить команду однодумців, кожен з яких, переслідуючи свою корисливу, “кондрабандну” мету, бере якусь певну участь в будівництві так званого Фонтану Єдності з Європою.
У головних героях “Карбіда” ми можемо впізнати людей, які живуть, мабуть, в кожному місті чи селищі: Тис, зі своїм золотим зубом, в білому костюмі та жовтій сорочці з пальмами і шезлонгами; Ичі, який має таке смішне прізвисько, що його неможливо весь час не повторювати, регочучи; Золтан Барток – обов’язково з представників влади знайдеться хтось, подібний на нього; Ікар, який сам собі зробив прізвизько цікавою пригодою, що з ним трапилася; Геній Карпат – таких “геніїв” вистачає на просторах країни; ну, і, звичайно ж, Дохторка,- якщо навіть не вродлива, але дияволиця – це точно. Такі “тореодори з Ведмедева” є характерними для всієї України.
У книжці багато смішних та влучних моментів, але розповідь про тупу вчительку і присвячений їй вірш заслуговує на окрему увагу, бо, напевно, кожен з нас, на своєму освітньому шляху, мав подібного педагогічного наставника, якому б хотів зробити такий подарунок.
Прекрасне знання історії та культури Закарпаття, Балкан, та й усієї Центральної Європи Андрієм Любкою, робить роман дуже колоритним та насиченим всілякими цікавими подробицями.
Автор вміє передати атмосферу сюжету з притаманною йому іронією та гумором, наприклад, чого вартує одна тільки фраза “…лише де-не-де на терасах кав’ярень сиділи невідомо чим змучені чоловіки…”
Дуже зворушливою в книжці є історія кохання Тиса і його дружини Марічки. Подружжя пережило велике горе – раптово помирає їхня донечка Катруся. Ця трагедія взята Андрієм Любкою з реального життя, адже в студентські роки, в гуртожитку, він насправді був свідком того, як на очах усієї компанії померла дівчинка-іменинниця, яку не вдалося врятувати.
Ця історія так глибоко вразила автора, що після цього він написав одного із своїх найвідоміших віршів “Ти прокинешся зранку…”
Головний герой книжки, Тис, гаряче кохає Марічку, присвячує їй свій тунель, і навіть вирішує його назвати її ім’ям.
Завершення роману є сумним, але, як на мене, враховуючи особисті риси головного героя, та провівши аналогію з реальністю, – досить прогнозованим.
Україні вхід до Євросоюзу зачинено. Принаймні, зараз. Тисові – Карбідові реально не вистачало карбіду – як вибухової речовини, яким би він міг підірвати закритий в Європу люк, та вирватися на поверхню. Але обнадійливим є вже те, що все-таки тунель прокладений, він зберігся, і для повноцінного запуску його треба зовсім мало – перекрити кран, з’єднати коліно та вкрутити лампочки…
Тетяна Стахів, ВВС Україна
12 thoughts on “Книжка, над якою реготав мій чоловік”