“Хочу бути Геленою. Хочу в казку. Хочу в Кондор”, – такою була перша емоція від повісті ‘Намалюй мене пташкою’ Галини Рис. А ще – захват і найпромовистіший коментар – “Класно!” І це справді так, бо видавництво “Discursus” не вміє розчаровувати.
Жанр історії Галини Рис можна визначити як казкову повість для підлітків. Так, саме казкова повість, а не фентезі. Так, саме для підлітків, а не для дітей. Бо якби це було фентезі, то хтось би неодмінно чаклував за допомогою чарівної палички, приборкував драконів, і мала бути інша вигадана твар, та, що важливо, це була б оповідь про пригоди, але героїня пані Рис як не займається поттеріанівською магією, так і не потрапляє в ситуації, які б вимагали кардинальної зміни локації. Завважте: чари в “Намалюй мене пташкою” будуть (куди ж без них!), пригоди теж, але вони не доведені до піку ірреального, а органічно вписані в плин буденності, тож читачем описані події сприйматимуться як щось цілком природнє й нормальне, бо межі між фантастичним і реальним у повісті фактично немає.
Власне, познайомимося з сюжетом та персонажами. Повість починається з інтригуючої фрази, яка далі по тексту провіщує зав’язку історії: “…Вона ввійшла у моє життя, постукуючи високими підборами по старому паркеті. Увесь її вигляд був бездоганним і віщував небезпеку: коротка спідниця, блузка з глибоким декольте і дещо хижий погляд із-під фарбованих вій. Каблуки мелодійно стукали: цок-цок. А за вікном лютувала хуртовина, і за вікном годі було щось розгледіти. Однак не будемо забігати наперед і почнемо все з початку…” Ось так, любий читачу, ми знайомимося з тою, яка по суті й “закрутить” історію Гелени Фенікс – Сереною Чапленко, викладачкою каліграфії в Академії імені Пір’їни, де пан Пінгвіньо навчає студентів Плаванню, Голубине Перо – Теорії Траєкторії Пташиного Польоту, а ще ж Спів і предмет Як Вийти Сухим із Води мають не менш важливе значення для студентів, які опановують спеціальність Пташині Мистецтва. А без цих дисциплін дипломатам важко доведеться в майбутньому! (Ось повірте цьому твердженню з газетного оголошення та прийміть його за аксіому, бо подібно до теореми у вас навряд вийде його довести, як йому повірила Гелена, а вона, між іншим, думала вступати саме на дипломатичну службу!)
В Академії Пір’їни все дивне, а Гелену, яку на вулицях Кондора зустрічають птахолюди (люди з пташиними частинами тіла -хвостами, головами, дзьобами), неабияк вразив завідувач кафедрою – пан Павич з чарівним павиним хвостом. І взагалі – його королівський вигляд одразу давав зрозуміти, що він високого пташиного походження. Істинний птахолюд!
І якщо театр “стартує” з вішака, то Геленине навчання розпочалося зі знайомства з непересічною особою, що й дало зрозуміти дівчині: навчання й життя в Кондорі має бути не просто цікавим, а дійсно незвичним! Ну ось, наприклад: Гелена влаштовується на роботу до пекарні папа Ібіса, де продаються найсмачніші булочки з кремом, цинамонові, найароматніші струдлі та на день народження своєї донечки Ніни пан Ібіс дивує всіх гостей триповерховим тортом, а пані Ібіс – неймовірно смачним морквяним салатом і рум’яними пиріжками з бринзою. Мм… Смакота! Скажіть, чи ординарним для нас є таке знайомство, щоб уже протягом першого тижня роботи роботодавнць запросив нас на вечерю в колі сім’ї?
Вихідні ж панна Фенікс проводить або малюючи в парку голубів і закоханих, або готується до перегляду, або ж на прогулянці зі своєю подругою Софією, згодом – з Софією та її хлопцем Манолісом. А ще Гелена збирає гроші на чарівні червоні черевички, намагається викроїти вільну годинку, щоб почитати, і вдосконалюється в мистецтві рисунку. Життя дівчини в Кондорі протягом першої половини книги протікає дуже розмірено, ми не помічаємо ніяких підводних камінців сюжету, з яких би мала зав’язатися історія, тож мені дещо не вистачало динаміки.
Сто тридцять друга сторінка (а всього їх двісті дванадцять) нарешті принесла пожвавлення у вигляді персони Серени Чапленко. З цього місця, власне, понеслось і поїхало, адже за менторства професора Орла й викладачки каліграфії Гелена створить рукопис з промовистою назвою – “Підручник Літання”. Робота над цією фантастичною книгою йтиме напружено, а життя Гелени на певний час стане лихоманково йодноманітно запрограмованим – навчання в Академії, пекарня пана Ібіса, кілька годин сну (останнє – ще якщо пощастить) і до світанку – створення рукопису.
Чим гарна казка Галини Рис: очікуючи шаблонної історії, хоча й з таким соковитим фоном, я отримала не зовсім те, на що сподівалася. І це прекрасно. І ось чому.
Якщо головна героїня – феміна (чи дівчинка, чи дівчина, чи доросла жінка), стало стереотипно доповнити її історію любовною колізією. Наче кохання ЗАВЖДИ на першому місці. На щастя, не завжди. У Галини Рис говориться про це почуття (автор – жива людина, тож оминути цю тему взагалі було би безглуздям), але без фанатизму і – ура! – адекватно. Спішу попередити тих, кого хвилює лавсторійний аспект книги: Гелена ні в кого не закохається, ніхто не закохається і в саму Гелену (так, як би комусь не хотілося бачити дівчину в парі з Дарієм) – вона лише є свідком почуттів Софії й Маноліса, Дарія й Серени.
Другий сюрприз, у достовірніть якого я не вірила до останнього, – надто спокійний (і наче обрізаний) фінал, який вимагає продовження, бо крапку тут не поставиш ніяк. Лише трикрапка! Отже, хочу не просто в казку, а ще й – продовження цієї казки (правда, присутній страх того, що продовження може виявитися не таким сильним, як перша частина, тож, мабуть, нехай краще буде одна книга, проте повнокровна). Ну, справді, таке враження, наче чи то експозиція затягнулася, чи то хтось нещадно скоротив головну сюжетну лінію. Та це аж ніяк не завадило відчуттю захвату від книги
І, знаєте, потрібна екранізація повісті. Це саме той твір, який в уяві читача оживає невимушено прекрасними спалахами, який перечитуватимеш у день сонячний і день пасмурний, коли мороз за вікном – і коли смалить сонце… Це казка, виписана настільки реалістично, що закохуєшся в неї й, дивлячись залюбленим поглядом, не помічаєш якихось недоліків (точніше, не хочеш їх помічати). Магія повісті, певно, у тому, що авторка дислокувала Гелену в місті з архітектурою чи то Львова, чи то Києва, чи то Парижа, змусивши нашу уяву витворювати та/або пригадувати ті місця, які б найкраще “вписалися” в описи з книги.
Було б нечесно не сказати нічого за дизайн обкладинки та каліграфії Володимира Гавриша й ілюстрації Світлани Чернишевої, бо саме “фасад” даної книги та книг взагалі не просто привертає увагу читача, а й неабияк впливає на враження від неї. Тож дискурсійне видання вражає викарбованою елегантністю каліграфій і створює атмосферу загадковості й інтриги за допомогою ілюстрацій. Книгу із задоволенням береш до рук, щоб якщо не перечитаи, то десятий раз прогортати, передивляючись книжкову графіку й зачаровуючись тому, які ж вони віртуози – люди, що роблять книгу привабливою та значно цікавішою за допомогою доцільного, не аляпуватого, а вишуканого, рафінованого оформлення.
Зрештою, це просто гарна книжка, яка доводить: українська підліткова література має чим пишатися. А повість Галини Рис – це те, що із задоволенням читатимуть закохані, разом мріючи про Кондор, майбутні або ж сьогоднішні дипломати, відпочиваючи від страшезно важливих і серйозних справ, люди мистецтва, яким потрібне натхнення. Але, перш за все, ця книга для тих, у кого є крила. Навіть якщо вони й не здогадуються про те, що можуть літати…
Вікторія Беркут
12 thoughts on “Книга з моїх мрій”