​Юркі Вайнонен: “Більшість з моїх оповідань – це сни, яких я не бачив”

Фото: hs.fi

Юркі Вайнонен – фінський прозаїк, перекладач, голова Спілки письменників Фінляндії і один із найсюрреалістичніших сучасних скандинавських авторів. Літературна доля Вайнонена склалася щасливо: вже перша його збірка новел «Мандрівник-дослідник та інші оповідання» (1999) отримала престижну національну премію газети «Гельсинґін Саномат», наступні книжки критики і читачі також сприйняли напрочуд прихильно. Джерелами сюрреалістичного натхнення Вайнонена є Ірландія, птахи і кулінарія. На цьогорічному Форумі видавців автор особисто презентуватиме видання українською мовою «13 новел» (переклад Юрія Зуба, видавництво «Комора»).

LB.ua поговорив з Юркі Вайноненом про кафкіанський абсурд, панк-музику, сни і Сальвадора Далі.

У сучасній критиці є звичка проводити паралелі із авторами ХХ століття. Вас, як я знаю, називають фінським Кафкою. Таке порівняння вам лестить чи навпаки, не подобається? Які у вас стосунки із накинутим вам літературним батьком?

Для мене це великий комплімент (хоча я не певний, що якби Кафка був живий, він оцінив би таке порівняння). Я прочитав твори Кафки ще у ранній юності і відразу ж прийняв їх повністю. Кафкіанський тон – говорити про абсурдні речі серйозно – викликає в мене захват. Мені здалося, що у його творах йдеться про створення абсолютно Істинного світу – світу, де очевидне і фактичне поєднуються із реаліями сну та підсвідомого. Разом вони творять істину, яку неможливо зрозуміти ні у фактичному (свідомому) світі, ні лише у світі підсвідомого. Обидва ці світи є необхідними для розуміння, адже у Кафки вони зустрічаються на межі і поєднуються.

Літературний твір – це завжди діалог, репліка у бік попередників та нащадків. Якщо продовжити тему літературних батьків, то з ким ви провадите розмову у своїх новелах? Можу припустити, що один із ваших співрозмовників – Борхес. А хто ще?

Насправді, більшість книг (і авторів) які, як я вважаю, зіграли важливу роль у формуванні мого літературного стилю, належать до реалізму: шведські письменники Гаррі Мартінсон та Пер Лагерквіст, два французькі автори – Франсуа Моріак і Марґеріт Дюрас – якщо згадати лише кількох. Я читав їхні твори у перекладі. Крім того, до цього списку можна додати такі імена, як Петер Гандке, Надін Гордімер і Роальд Дал. Не кажучи вже про безліч фінських авторів: Вейо Мері, Пааво Хаавікко, Марію-Лісу Вартіо, Юхані Пелтонена, Леєну Крун тощо. Серед нереалістичних письменників, думаю, варто згадати Джонатана Свіфта й Італо Кальвіно. Я прочитав лише кілька коротких оповідань Борхеса – і вони мені дуже сподобалися. Крім того, я прочитав чимало фінської й ірландської поезії (англійською мовою). Думаю, те, що я називаю «поетичним впливом» було важливим для формування мого стилю й тону, а також способу пізнання світу навколо мене (нас). Я намагаюся читати поезію щотижня, щоб насолодитися багатством фінської мови.

Фото: ylojarvenuutiset.fi

Я знаю, що фінською ви переклали низку класичних англомовних авторів – від Шекспіра до Свіфта. Чим є для вас перекладацька праця – хобі, можливістю вдосконалити власний стиль, чи це культурна місія?

Я намагаюся перекладати тільки тих письменників, яких дуже шаную. У певному сенсі можна сказати, що переклад для мене – хобі. Я не заробляю на життя (винятково) перекладами. Звичайно, кожен переклад, якщо його зроблено професійно, згідно з високими стандартами, – це також і культурна місія. Крім того, перекладати для мене – це насамперед бути більш уважним до можливостей і обмежень вираження, як у моєму власному письмі, так і в мові в цілому.

Чи будь-якого автора можливо перекласти? Чи є абсолютно герметичні письменники, які «звучатимуть» лише мовою оригіналу? Часом можна почути думку, що поезія апріорі неперекладна. Ви з цим погодилися б?

Ну, я переклав чимало ірландських (і деяких англійських) англомовних поетів фінською. Тож це навряд чи неможливо, чи не так? Насправді я люблю перекладати поезію більше, ніж будь-які інші тексти. Це цікаво, це захоплює. І саме з цієї причини, це, в певному сенсі, неможливо! Переклад поезії захоплює, бо перед вами постає завдання спробувати перекласти всі регістри мови, алюзії, імпліцитне друге або третє значення слів. Тобто підсвідомий рівень мови. І з цієї ж причини цей процес розчаровує найбільше. Тому я вважаю, що переклад вірша – це завжди новий вірш, ваш власний, а не якась копія оригіналу, хоча цей вірш точно відповідає – і має відповідати – оригіналу. Мені здається, що хорошу пораду перекладачеві поезії дав Семюел Беккет, який зазначив (про життя в цілому): «Робіть спробу. Зазнавайте невдачі. Робіть наступну спробу. Зазнавайте кращої невдачі».

Юркі Вайнонен

Фото: hs.fi
Юркі Вайнонен

Продовжимо тему герметизму і закритості. Очевидно, що у наш час мистецтво вже не може лишатися замкненим у собі, чисте мистецтво померло навіть раніше, ніж Ролан Барт «поховав» автора. Ваші тексти було покладено на музику, причому йдеться про панк-композиції. Розкажіть про цей досвід докладніше.

Молодим хлопцем наприкінці 70-х років я грав на барабанах у панк-групі. Так, я почав «кар’єру» письменника як автор текстів для своєї панк-групи. Ці пісні були сповнені «більших-за-життя» почуттів, бажання любові і гнівної критики суспільства. Типовий панк, як мені здається. Це були роки становлення мене як митця, і я вдячний за цей період. Коли я перечитую цю поезію зараз, деякі мотиви звучать для мене дуже «юно» – вони пафосні, надто сповнені гніву і почуттів. Але на той час саме такою була безпосередня експресія мого серця, тож такі слова не здавалися смішними. Жоден з цих текстів, слава Богу, не опублікований!

Американський письменник Крістофер Меррілл в одному з інтерв’ю сказав, що кожен, в кого є мінімальні здібності, може стати досить хорошим письменником, якщо закінчить курс creative writing в університеті. Як викладач мистецької майстерності ви могли б будь-кого навчити добре писати?

Мені подобається це «досить» у репліці Меррілла. Я сприймаю це трохи іронічно, адже усвідомлюю той факт, що письменницькі навички – не те саме, що й талант. У кращому випадку вони, звичайно, поєднуються, і автор водночас талановитий і майстерний. На жаль, спираючись на досвід, маю зазначити, що можливі й інші поєднання: талановитий, але ледачий, тобто невмілий письменник; не талановитий, але працьовитий, тобто майстерний автор; не талановитий і ледачий автор тощо. Я бачив всі ці комбінації, коли викладав на курсах письменницької майстерності. Отже, відповідь на ваше запитання: ні, не кожного. Потрібні, щонайменше, якийсь талант і готовність до важкої роботи. Але кожного можна навчити писати трохи краще, ніж він/вона писав до того, як прийшов на курси. Це покроковий процес – дізнаватися більше як про письменницьку майстерність, так і про себе.

Літературні читання

Фото: twitter/Suonna Kononen

Від теорії мистецтва – до теорії рецепції. Автори-романтики стверджували, що пишуть для себе, автори-постмодерністи – що для всіх. А для кого пише Юркі Вайнонен?

Відверто кажучи, я ніколи не думав про це, коли писав. Але мені подобається романтична ідея письма для себе. Текст має бути написаний так, аби висловити думку письменника про світ і відобразити її/його спосіб буття в світі. Я думаю, це єдина місія, яка є у нас, авторів. Але для того, аби тексти автора-романтика читали і цінували, митець має, звичайно, припустити, що він/вона схожий на інших людям, similari crature (іт. подібні істоти – Б. Р.). Тільки в такому випадку текст може говорити до і про інших людей. Тільки тоді його можна буде розділити, як на інтелектуальному, так і на емоційному рівні. Тільки тоді цей текст уникає суб’єктивності, що межує з нігілізмом.

Умберто Еко у критичній праці «Нотатки на полях Імені Троянди» зазначає, що книжка буде успішною тільки тоді, коли їй передуватиме довге, майже детективне розслідування: перевірка фактів, можливостей окремих подій, нарешті, ретельна розробка історії кожного героя. Вам близький такий підхід Еко? Чи довго ви «виношуєте» ідею та структуру кожного оповідання?

Ну, Eко доводилося проводити чимало досліджень, оскільки він писав історичні романи або щось на зразок них. Я не згоден з його думкою, оскільки в моїх оповіданнях і романах я придумую все або майже все. Звичайно, я намагаюся робити моїх персонажів психологічно правдоподібними: навіть якщо ситуація чи оточення трохи дивні, герої поводяться або намагаються поводитися в ньому таким чином, аби читач міг себе з ними асоціювати.

Складно сказати, скільки часу потрібно «виношувати» твір, оскільки цей час різниться від оповідання до оповідання. Деякі твори можуть жити в несвідомих кімнатах мого розуму протягом досить тривалого часу, навіть якщо я про це не знаю.

Мені здається, що більшість з моїх оповідань – це сни, яких я не бачив.

Юркі Вайнонен

Фото: uta.fi
Юркі Вайнонен

Туве Янсон стверджувала, що кожен автор завжди пише про себе. У вас персонажі досить сюрреалістичні: доктор, що оселяється у стегні власної дружини, працівник універмагу, який поступово перетворюється на власну начальницю, хворий, що не може поїхати із санаторію, біолог, дім якого наповнюється мертвими мухами. Це все – сюрреалістичні іпостасі Вайнонена? Чи просто персонажі незатишного світу, між якими неможливий діалог?

Для мене письмо – це завжди подорож у внутрішні кімнати мого розуму. Це подорож, під час якої я намагаюся дати голос чи відображення чомусь такому у мені, що майже завжди мовчить і жодним чином себе не проявляє. Саме це я загалом маю на увазі, коли зазначаю, що мої оповідання – це сни, яких я не бачив. Якби вони проявлялися у звичайних снах, я не написав би їх. Як стверджують психоаналітики, в царстві снів немає необхідності брехати. Там немає сорому, і тому підсвідоме є навіть не істиною, а Істиною з великої літери. Таким чином у кожному написаному оповіданні я все більше себе усвідомлює, стаю чеснішим із собою. У цьому сенсі, думаю, Янсон мала рацію. І я радий, що ви згадали про спілкування і нездатність спілкуватися. Цей важливий аспект моєї творчості постає із самого факту, що частина нашої психіки прихована.

Більшість письменників-фантастів використовують окремий визначений тип чудесного або конкретне фантастичне припущення у своїх книжках. Так Айзек Азімов чимало томів розмірковував про роботів, Желязни цілий цикл присвятив міфології різних народів, у центрі творів Хайнлайна – освоєння космосу. Чи є у вашій творчості одна центральна ідея, загальне припущення, яке організовує часопростір?

Ні, не зовсім. Я намагаюся вкорінити своє мистецтво у такі координати (виміри?), де істинний, схожий на сон світ, навіть якщо лише на мить, наближається до істинного свідомого світу і викривлює реалістичні образи. Саме тому оточення в моїх книгах часто є більш-менш реалістичним, але там завжди присутні якісь деталі, що викривлюють його. Досить часто я в кінцевому підсумку створюю топос, який нагадує справжнє місце, де я був, але цей топос ніколи не ідентичний цьому конкретному місцю – як і будь-якому іншому, яке ви могли б знайти на карті.

Спокуса святого Антонія, 1946, Сальвадор Далі
Спокуса святого Антонія, 1946, Сальвадор Далі

У вас дуже візуальні твори: кішка, яка стає левицею, чоловік, що поступово перетворюється на жінку, кімната, повна мертвих мух, – вся ця гра несвідомого нагадує картини Босха або Сальвадора Далі. Ви черпаєте натхнення у сюрреалістичному живописі, зізнайтеся?

Так, безумовно. Насправді мить, коли я вперше побачив роботи Далі, була однією з найважливіших у моєму житті. Цей досвід мене шокував. Вперше у житті я відчув, що зіткнувся з істиною. Це враження постало, як мені здається, із самого факту, що ці картини зображали водночас фізичний світ у найдрібніших деталях і його викривлення. У цьому сенсі мої оповідання нагадують його картини. І так, я люблю також Босха з його вельми оригінальним мистецтвом. Важливо пам’ятати, що мова сновидінь є візуальною: все постає в образах – ні сюжету, ні хронологічної оповіді, тільки візуальні образи.

Ви перечитуєте свої книги після видання? Чи повертатися до власних текстів заскладно?

Час від час у я повертаюся до своїх книжок. У мене є колеги, які ніколи не «оглядаються» на свої попередні твори, оскільки їм соромно за них. Мені таке не до вподоби. Я пишаюся усіма своїми книгами і вважаю їх дуже читабельними. Проте, незважаючи на сказане, маю зізнатися: якби я писав ці твори зараз, деякі частини виглядали б по-іншому.

Кілька років тому у Фінляндії мали місце бурхливі дискусії щодо закону про авторське право і вільне розповсюдження текстів. Якою є ваша позиція? Адже у сучасному світі, варто визнати, ані приховати інформацію, ані знищити книжкове піратство неможливо.

Як письменник я залежу від авторського права так само, як кожен митець. Єдині кошти, які я отримую безпосередньо від моїх книг, – це гроші за авторське право.

Вайнонен на книжковому форумі у м.Турку, Фінляндія

Фото: www.kirjailijaliitto.fi
Вайнонен на книжковому форумі у м.Турку, Фінляндія

Зараз ви очолюєте Спілку письменників Фінляндії. Якими були найскладніші виклики на цій посаді? Фінська Спілка письменників має певну визначену місію і культурну стратегію, чи це просто вільний союз творчих особистостей?

Захист авторських прав і законів про авторські права, а також в боротьба з піратством – це одні з найважливіших наших завдань. Ми також намагаємося підтримувати контакт з урядом і тими політиками, які відповідають за фінансування мистецтва в Фінляндії. Найчастіше вони небагато (= недостатньо) знають про роботу професійних письменників в нашій країні. Тому основна моя робота як голови Спілки письменників – зустрічатися з людьми (колегами, політиками, чиновниками, журналістами) і говорити про мистецтво і літературу. Робота досить соціальна, особливо якщо порівняти з особливостями професії письменника. Вона також передбачає читання різних текстів, які я інакше ніколи не прочитав би, наприклад, юридичних документів (на щастя, у нас в організації є юрист). У співпраці з іншими мистецькими організаціями наша спілка також сприяє поліпшенню соціального забезпечення митців. Але це складне завдання, оскільки митці у нашому суспільстві (та й у кожному, мені здається) є крихітною меншістю.

LB.ua дякує за допомогу в організації інтерв’ю літературну організацію FILI, яка привозить Юркі Вайнонена до Львова.

Богдана Романцова
Джерело: LB.ua
(Visited 256 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com