«ЧЧ: Читати. Четвер» з Дмитром Бунецьким: про сагу «Війна з демонами» Пітера Бретта

Сьогодні я збирався писати зовсім про інші книги. Але час від часу починаєш читати, думаючи «а, чергове легке чтиво» або «ай, прохідна книжечка» – а потім отримуєш пару ударів під дих, поспіхом знаходиш всі доступні на сьогодні продовження і занурюєшся все глибше і глибше, не в силах відірватися.

Саме так вийшло з Пітером Бреттом і його найвеличнішою сагою «Війна з демонами». Здавалося б, що тут такого? «Війна з демонами». Хто б взагалі подумав, що з цього вийде щось адекватне? Демони самі по собі досить банальні, а вже воюють з ними з незапам’ятних часів. До того ж, це епічне фентезі (до слова, це чи не єдиний епік в моїх оглядах), яке апріорі через жанр має бути нудним, похмурим і жахливим.

Ага. Як би не так. Так, і ще раз так, це підпорядковане законам жанру (з урахуванням змін, внесених туди сучасними фентезі-письменниками на кшталт Аберкромбі та Мартіна), так, це все ті ж «життєві шляхи героїв», де є дорослішання, становлення, набуття сил і наймасштабніше випилювання сил зла.

Навіть сам світ більш ніж повністю списаний у Террі Брукса з його жахливими, нудними та дитячими «Хроніками Шаннари» (які стали дорослими – іронія! – у підлітковому серіалі Ем-Ті-Ві).

Втім, судіть самі. Це майбутнє, яке стало минулим. У сенсі, ось був світ з технологіями і якимись невідомими штуковинами, а потім якимось чином все змінилося й обрушилося назад в середньовіччя. В основному, завдяки мешканцям Надр – демонам, які щоночі «згущуються з тіней і туманів» і наполегливо вбивають залишки людської раси, які тремтять і ховаються за магічними «мітками» від стандартної християнської Напасті та чекають другого пришестя Спасителя. Це на Півночі. На Півдні, де іслам (так-так, все, звичайно, заховане за кумедними новими слівцями, але це старий добрий іслам з невеликими вкрапленнями бусідо), воїни щоночі борються з підземним злом на славу свого Аллаха і гинуть, підносячись до чогось дуже принадного.

Природно, за логікою речей, з’являється герой, який в майбутньому має стати тим самим Спасителем. Він знаходить Давню Магію ТМ, Магічний Спис ТМ та інші Великі Чари Минулих Років ТМ.

Банально? Так. Але тут починається найцікавіше. По-перше, крім епіка тут є непогана домішка дарку (зі зґвалтуваннями, інцестом та іншим становленням жінок у світі, який їх за людей не вважає, але яким вони керують). По-друге, головних героїв декілька – і у кожного є непогані шанси перетворитися в того самого Спасителя завдяки особистим талантам. По-третє, інтриги, підстави, жахи та інші забавні штучки, які подарував нам Джо Аберкромбі в трилогії «Перший закон» зустрічаються в ДУЖЕ ВЕЛИКІЙ кількості та крутять сюжетом як хочуть, розкриваючи все нові й нові грані цього простого на перший погляд, але дуже складного, якщо занурюватися, світу. По-четверте, написано це настільки смачно, що відірватися практично нереально. І, нарешті, по-п’яте історія кожного персонажа містить стільки порад із (підкресліть) перетворення в божество, макіавеллізму, чудових східних хитрощів, витонченого демонічного чаклунства, прекрасно прописаного магічного канону, що їх можна видавати окремо як підручники.

Пітер Бретт взяв канони, додав нові правила, перемішав все, пару раз струснув і видав настільки шикарну річ, що зуби зводить від задоволення.

Звичайно, це реально сага. Перекладені три томи – «Мічений», «Спис пустелі» і «Денна битва». Четверта частина – «Трон черепів» – була видана в минулому році й доступна англійською. Сам Бретт обіцяв все закінчити на п’ятому томі, але, судячи з усього, нас чекає шостий, сьомий і навіть восьмий, тому що головні герої тасуються і йдуть в тінь, поступаючись місцем другорядним персонажам в кращих традиціях «Ігри престолів». Але – і це хороша новина – тут немає Мартіновської спраги перенищити всіх і вся, щоб ви ахнули. Навпаки, є шанс поспостерігати за розвитком кожного. Мало того, у Бретта немає ідіотської тяги перетворити персонажа в придурка, що не помічає очевидних речей лише заради сюжетної арки. Вони розумні, приймають логічні – що рідкість – рішення і тішать навіть спокушеного читача, який і сам знає, як краще писати.

Читайте завжди.

Джерело: Facebook Дмитра Бунецького 

(Visited 108 times, 1 visits today)