Теплі історії про життєві страхіття

“Оповідки Еви Луни” – це якісь форменні теплі історії про життєві страхіття. Покинуті діти, забуті старі, ґвалтовані жінки, чоловіки-аб’юзери. Підступні політики, шахраї, проститутки, бандити, солдати. Бідність, катастрофи, громадянські війни, революції. Знищені цивілізації і розтоптані уклади. І все це дбайливо зібрано до купи, припасоване одне до одного, просякнуто пахощами шоколаду, ванілі, орхідей, пороху (в обох базових значеннях), крові, віри і любові.

“Оповідки Еви Луни” – це концентрат латиноамериканської літератури двадцятого століття. От що уявляєш, коли тобі кажуть “Латиноамериканська література!” – оте там все і є (хіба що рівень магії нижчий за середній). Звичні для жанру/епохи/місцевості герої, впізнавані сюжети, стандартні повороти, кліфхенгери і неочікувані розв’язки, знайомі відчуття, емоції і навіть способи їх висловлювання… Якщо читати оповідки по одній-дві та вроздріб – воно, може, не так відчутно.

Та коли з цікавості ковтнути махом – можна й захлинутися чужим болем. Дуже поетично висловленим, загорненим у фірмовий папір із усіма лейблами “Натур продукт” і непідробленим сертифікатом якості на додачу. Але все ж таки болем, і все ж таки фірмовим.

“Оповідки Еви Луни” – це майже ідеальне поєднання змісту та форми. Дзвінке, лунке і передбачуване. А помилку із читанням “навпростець” я більше не повторю. Для того в Альєнде є романи, а в розмазаному великим текстом вигляді всі ті спецефекти сприймаються легше.

Ксенія Сокульська, vaenn.wordpress.com

Купити книжку в Yakaboo.ua

(Visited 177 times, 1 visits today)