Роман Фенні Флеґґ — про ту Америку, якої нині вже немає. Америку періоду «великої депресії». Америку не толерантну, зі своїми внутрішніми «чорно-білими» протистояннями, але водночас якусь особливо щасливу, коли люди ще вміли радіти життю в його найпростіших виявах. Дивна й довга назва — перекладацький інваріант оригінальної назви (Fried Green Tomatoes at the Whistle Stop Cafe), в якій зафіксовано назву маленького залізничного містечка Вісл-Стоп, що в Алабамі.
«Смажені зелені помідори…» — роман 1987 року, який тридцять шість тижнів перебував у списку бестселерів The New York Times, а сьогодні з’явився в українському перекладі. Роман Фенні Флеґґ цікавий тому, що в ньому зафіксована історія людських доль, яким випало жити в найкращий із усіх можливих часів.
На мою думку, щоби насолодитися цим твором, читачеві потрібно подолати дистанцію «перших ста сторінок». Роман нетиповий для української літературної традиції. Натомість він дуже американський у своїй внутрішній сутності. Мені не раз доводилося читати колонки вже літніх американських пані, які в різних виданнях США пишуть історію свого роду, родини, своєї молодості та становлення. У цих текстах приціл не на художності, а на власній пам’яті, з якої потрібно видобути найцікавіше. Кожному є що розповісти на схилі віку. «Смажені зелені помідори…» — це роман, фрагментований на кілька наративів, кілька історій, розділених у часі, але переплетених у пам’яті героїні, яка сьогодні, в 1986 році, опинилася в будинку престарілих «Трояндова тераса».
Фенні Флеґґ любить промовисті назви, які в англомовного американського читача, безперечно, викличуть усмішку (і «Трояндова тераса», і, зрештою,Whistle Stop). Авторка пише в стилі Марка Твена: просто, дотепно, досить невибагливою мовою, але з розрахунку на те, що цю книжку прочитає якнайбільше людей. І, зрештою, так і сталося. Наприкінці роману навіть наведено рецепт цієї загадкової, але, по суті, досить невибагливої страви — смажених зелених помідорів (а заразом і смаженого сома, свинячих відбивних із підливою та горіхового пирога…).
Інколи так стається, що людина приходить у цей світ саме тут-і-тепер, тоді, коли вона відчуває свою потрібність. Її життя — не соліпсичне страждання, не прагнення усамітнитися, а, навпаки, бажання жити й бути корисною. Життя в містечку Вісл-Стоп у 1920— 1930-ті роки — це життя однією спільною родиною. Пригадую, як у дев’яності роки історії, почасти анекдотичні, про старі комуналки (скажімо, в Одесі) мали особливий колорит. Люди, яким випало жити в епоху змін, психологічно тікали в світ, у якому рівень «братерства сердець» був настільки високим, що якийсь фізичний дискомфорт видавався дрібницею. Америка, змальована через простір Вісл-Стопа, — це Америка єдності. Проте потрібно було разом пройти чималий шлях, допоки слово «ніґер» не перетворилося на образу й не вийшло з масового вжитку, допоки «чорні» та «білі» не стали ходити тими самими вулицями, снідати в тих самих кав’ярнях, лікуватися в тих самих шпиталях. У історії, яку розповідає пані Тредґуд про молодість Іджі та Рут, або які зафіксовані в журналістських замітках Дот Вімз, багато нетолерантності, конфліктності. Тогочасна Америка — це період розквіту Ку-Клукс-Клану та розбійницьких нападів на поїзди, проте цивілізаційної катастрофи вдалося уникнути саме через те, що в цій великій історії знаходилися маленькі люди, які не боялися бувати на похоронах «чорних», які годували «чорних», виносячи їм страви з власного кафе.
У романі особливу увагу привертає історія «кохання» Іджі та Рут, двох подруг, одна з яких воліла б ніколи розлучатися з іншою. У романі є натяки на те, що ця дружба має особливу природу, яка на той час належала до «табуйованих» наративів. Не менше вражає історія «Кукси»: хлопчика, який втратив руку, необережно граючись біля залізниці, але який зміг досягнути значних спортивних успіхів і, зрештою, стати справжнім чоловіком (історія його вже підліткової, проблематизованої та психічнотравматизованої сексуальності досить делікатно, але переконливо описана в романі).
Авторка прагне «приправити» свій антиколоніальний наратив дотепами, анекдотичними ситуаціями, акцентуючи на внутрішньому світі персонажів, проте часом від зовнішніх обставин утекти не вдається. Цей роман для мене важливий ще й тому, що, як мені здається, Україна сьогодні проходить етап величезного переформатування, яке нагадує те, що пережила Америка в 30-ті чи й 50-ті роки минулого століття. Америка змогла знайти своє цивілізаційне «мотто» та обрати правильну стратегію майбутнього. І сьогодні про ті роки згадують як про не-втрачений рай, у якому людське перемогло над ідеологічним, патріархальним і расовим.
Дмитро Дроздовський, Друг читача
18 thoughts on “Смакові рецептори американської пам’яті. “Смажені зелені помідори” від Фенні Флеґґ”