Роман, який читати не варто

У своєму «Щоденнику» польський письменник, автор чотирьох романів, численних п’єс та оповідань Вітольд Ґомбрович писав: «Мене не зовсім зрозуміли, або швидше з мене витягли тільки те, що «на часі»… Починаю вірити, що я автор філософського твору в кількох томах… Завжди йдеться про мої «концепції» і майже ніколи – про моє мистецтво».

Такою була реакція автора на численні статті, що почали з’являтися в Польщі з приводу виходу його скандально відомого роману «Фердидурке». Але з таким же успіхом цю думку Ґомбровича можна застосувати до усієї творчості письменника – сміливої, незвичної, різко засудженої громадськістю й критиками. Натомість для автора кожен текст – це чергова спроба розповісти «про поляка, емігранта, про себе». «Ессе homo. Вітольд Ґомбрович», – як казав письменник, натякаючи на одного з видатних філософів ХХ століття – Фрідріха Ніцше.

З цієї перспективи звертає на себе увагу роман «Порнографія», що побачив світ українською у «Видавництві Старого Лева». Дія твору відбувається в Польщі 1943 року під час Другої світової війни. Чому саме цей період? У передмові автор зазначає, що «атмосфера війни найбільш відповідна» для роману. Він переконаний, що на тлі великих катастроф життя однієї людини, її переживання і тривоги мають далеко не менше значення. З іншого боку, Ґомбрович, мовби знімає з себе відповідальність за написане. Адже 1939 року він був змушений покинути батьківщину та переїхати до Аргентини, де і провів більше двадцяти п’яти років свого життя. Тому Польща в романі – уявна, хоча «правдивість якихось деталей не має жодного значення для подій, які відбуваються в книзі». Насправді всі ці факти не так застерігають читача, як зацікавлюють, провокують дізнатися більше, а отже, прочитати, що ж такого понавигадував письменник.

Будучи аутсайдером у житті та власній країні, Ґомбрович створював собі подібних персонажів у книжках. До них зараховуємо й оповідача Вітольда з «Порнографії». Це доволі особливий герой хоча б тому, що в тексті ми майже не знаходимо інформації про нього: зовнішній вигляд, смаки і вподобання та інші деталі, що дозволяють краще уявити чоловіка, практично відсутні. Натомість роман написаний у формі внутрішнього монологу Вітольда, який аналізує, припускає, сумнівається і страждає, не показуючи цього оточуючим. У такий спосіб читач приміряє на себе роль оповідача, живе його страхами й очікуваннями. Прояви вуайєризму по відношенню до інших героїв книжки і суперництво з партнером Фридериком у цьому сенсі – ще одна форма самозаглиблення героя, що залежить не так від зовнішніх обставин, як від фізичних потягів.

“Химерна любов і нездорова пристрасть у книзі тісно переплетені з низкою вбивств, що на додачу до психологічних відхилень головних героїв, створюють гнітючу атмосферу мороку й безнадії. Її жертвами почергово стають практично всі персонажі, незалежно від віку”

У цій книзі, як власне й у іншому романі «Фердидурке», письменник наголошує на полярності двох світів – молодості й старості, представниками яких є 16-літні Кароль і Геня та, відповідно, Вітольд зі своїм коханцем Фридериком. На прикладі молодої пари Ґомбрович показує взаємозалежності, що існують між персонажами. «Вони не були надто вродливими – ані вона, ні він, – пише автор, – лише настільки, наскільки це притаманно їхньому вікові, але здавалися прекрасними у своєму замкнутому колі, у взаємному прагненні й захопленні – у тому, в чому ніхто інший не міг би взяти учать. Вони були одне для одного, й ні для кого більше».

Згідно з природнім станом речей, Кароль і Геня мали б бути закоханими, хоча не все так просто у Ґомбровича. Хлопцю більше до вподоби мати Гені, а дівчина планує вийти заміж за старшого і соліднішого Вацлава, але лише для того, щоб «не гуляти». У цій ситуації Фридерик із Вітольдом беруть на себе роль звідників, яким подобається «купання в еротизмі» молодих людей. І їм ніяк не зрозуміти, чому останні не можуть бути разом. «Замість того, щоб бути гарною поруч із Каролем (це їй би вдалося), Геня воліла халтурити й прибіднюватися поруч з адвокатом, горнучись до його виплеканої бридоти!», – міркує автор. Споглядаючи і втручаючись у стосунки Кароля і Гені, герої ніби заново переживають свою молодість, ототожнюючи себе з ними.

Усіх персонажів роману можна поділити за віком на дві великі групи – молоді та старі. У перехідному статусі знаходиться один-єдиний герой – наречений Гені адвокат Вацлав. Уже не юний, але ще й не зрілий чоловік, він, зрештою, стає жертвою інтриг Фридерика і Вітольда. Останнім вдається посіяти сумніви щодо ймовірного роману між його майбутньою дружиною та Каролем. «Можливо, вона, не віддаючись йому, належить йому ще більше, – розпачливо вигукує Вацлав, – Бо все поміж ними відбувається інакше, інакше!». Наприкінці роману розпал пристрастей стосовно потенційної зради Гені приводить героїв до цілком несподіваної розв’язки.

Химерна любов і нездорова пристрасть у книзі тісно переплетені з низкою вбивств, що на додачу до психологічних відхилень головних героїв, створюють гнітючу атмосферу мороку й безнадії. Її жертвами почергово стають практично всі персонажі, незалежно від віку. Суцільно чорна обкладинка «Порнографії» і 13 похмурих світлин, вміщених наприкінці книжки в українській версії, тільки посилюють у читача подібні враження. До прірви героїв затягує і планування вбивства високопосадовця Сем’яна, що уособлює панування, а отже, для його переховувачів – це спосіб самоствердитись, підкорити цю владу, а для декого – знайти себе через знищення іншого. Квінтесенцією роману можна вважати думку автора: «І на якусь мить вони й ми, у цій катастрофі, подивились у вічі одне одному», де «ми» і «вони» – вбивці й жертви, молоді й старші, закохані й самотні.

«Порнографія» Вітольда Ґомбровича – роман, який читати не варто. Особливо, якщо для вас це перший твір письменника. В такому випадку є ризик без вороття закохатися в письмо Ґомбровича або назавжди зненавидіти його творчість. У кожному разі роман викличе багато емоцій та змусить по-новому придивитись до людей. А на добре чи на зле – вирішувати вам.

Лілія Шутяк, Zbruc

Купити в Yakaboo.ua

(Visited 174 times, 1 visits today)