П’ять книжок про «негламурних» принцес

Ілюстрація: Mina Lee Darak

Агов! До початку навчального року лишається трохи більше двадцяти днів! Саме час сконцентруватися і згадати, які ще бешкети ви не встигли втілити в життя цього літа. А потім, після гарно проведеного дня, сісти за цікаву книжку. Спеціально для юних школярів ми зібрали п’ять книжок про… принцес! Так, вам не здалося, ми справді пропонуємо вам (і не лише дівчатам!) почитати про принцес. Виявляється, життя принцесине – це не лише бали й забави, а самі дівчата бувають тими ще розбишаками…

Кузько КУЗЯКІН, Євгенія ДОБРОВА. Кожен може стати принцесою. Казки про дівчисько з палацу. – Харків: Pelikan, 2016. – 80 с.
Оце так дівчисько з палацу, що за непосида! Одного разу вона надумала… Чого тільки не спадало на думку Принцесі! Зробити ремонт у замку, побувати на рибалці, пошукати ананаси на березі, стати письменницею — батьки просто за голову хапаються від витівок улюбленої дочки. А втеча у місто прямо з-під носа Головного Радника пана Етикетуса!
Загалом різні капості й прикрості трапляються з Принцесою чи не щодня, і кожна з них виокремлена в міні-розділ та має свою прецікаву назву. Такий поділ на історії сподобається багатьом читачам, враховуючи немаленький загальний обсяг казки. Адже 80 сторінок за один вечір батьки навряд прочитають своїм принцесам, а принцеси навряд так довго втримають увагу та збережуть сили сміятися до самісінької крапки (хоча крапки в цій історії не буде)


Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ. Маляка – принцеса Драконії. – Вінниця: Теза, 2015. – 160 с.
Історія Сашка Дерманського зацікавить учнів 2–3 класів, адже пригоди дракончиків насичені шкільними жартами, каламбурами й веселими вставками-віршиками. За сюжетом майбутні дракони вивчають на уроках всілякі правила: «Сім ознак, за якими можна розпізнати принцесу» або «Оновлені правила правильного проковтування принцес». Усі учні слухняно занотовують ті правила, а от друзяки ДраҐо і Пиптик відверто ігнорують настанови вчителя: «Ніяких принцес не існує! Навіщо нам знати, як проковтувати тих, кого немає на світі?». Знайома ситуація? І питання, напевно, часто такі чуєте? Продовжуються такі розмови з учителем зазвичай у кабінеті директора…
Сама принцеса Маляка з’являється наприкінці історії, та й, щиро кажучи, не зовсім вона принцеса, а тільки хоче нею стати. Зрештою кожний отримує те, чого шукав: дракони – принцесу для правдивості навчального процесу і практики в її проковтуванні, а Маляка – королівський титул і увагу, про яку мріяла.


Віолетта БОРІГАРД. Принцеса-кухарка. – Київ: Час майстрів, 2015. – 40 с.
Авторка запевняє, що, «це історія, в якій ти береш участь. У ній лишається багато власної праці, у ній – спільна фантазія. І не обов’язково її зберігати! Але можна домальовувати ще і ще, потім, через рік». Тобто дитина, по-перше, є співавтором книжки, а, по-друге, кожний маленький читач і художник створює свою, неповторну й унікальну історію. В ній можна виконувати ігрові завдання, домальовувати деталі, яких бракує, розмальовувати ті, що вже є, розв’язувати завдання і відгадувати загадки.
За сюжетом маленька принцеса Нісоль почала займатися геть неналежними принцесі справами. Якось вона випадково потрапила на королівську кухню, де все було не до ладу: то банан не чиститься, то вогонь в печі погасне, а то і зграя голодних котів нападе. А тут ще й головний кухар Тілі-Тісто десь подівся! «Принцеса-кухарка» цінна тим, що в ній читачі зустрінуть геть нетиповий для масової літератури образ принцеси. Це вже не пещена дівчинка, яка не може заснути на горошині, а цілеспрямована й – так-так! – «вреднюча» панна, яка і за себе постоїть, і королівський обід, якщо треба, врятує. Художниця Віолетта Борігард у своїй першій авторській книжці вкотре виявила неперевершене почуття гумору, особливо в тій частині, яка стосується імен персонажів (принц Кава-Торт, баронесса фон Бублик, графиня Желе-Брюле та інші).


Оксана ЛУЩЕВСЬКА. Паперова Царівна. – Харків: Віват, 2016. – 32 с.
З-поміж книжок із цікавими та незвичними ілюстраціями особливо вирізняються такі, у яких ці ілюстрації творять із текстом вигадливу взаємодію. “Паперова царівна” Оксани Лущевської та Світлани Балух – це саме така історія.
Досить глянути на обкладинку – і одразу помітивши зовсім не витончений профіль царівни, можна запідозрити, що книжка розбиватиме набридлі принцесячі шаблони, рожеві й у блискітках. Текст Оксани Лущевської можна жартома назвати історією Попелюшки, тільки без принца, без мачухи і без хрещеної феї. Тобто лише з двома сестрами. Стосунки заме із ними і стають головним конфліктом цієї історії. Відсутність доброї феї, і взагалі будь-яких добрих і наділених певною владою помічників, відсутність злої відьми переводять усю увагу на судження самої Царівни про те, що добре і що погано саме для неї, на її здатність приймати рішення. Прочитана після багатьох книжок про долю різних (а часто дуже подібних) принцес та царівен, “Паперова Царівна” дасть своїм читачам відчуття того, що будь-яка історія не є заручницею свого жанру. І якщо навіть героїня царівна, то це не обов’язково означає певний тип зовнішності, характеру та поведінки.


Ганна ВЛАДИМИРСЬКА. Василинка – руда вдача. – Харків: Віват, 2016. – 96 с.
Кожна дівчинка мріє стати принцесою, такі стереотипи. Василинка Чумак, головна героїня повісті Ганни Владимирської, – не виняток. І яким же було її здивування, коли від прабабусі Дарини Миколаївни дізналася шокуючу родинну історію. Виявляється її прапрапрабабуся Катря була одружена з Чакрабоном, сином короля Таїланду, а значить Василина «отак знагла – виявилась трішечки… принцесою!». Повістина із життя 12-річної дівчинки з прабабусею – про дитячу самотність й самостійність. Найглибшим у психологічному й філософському плані тут є бажання Василинки осмислити себе, дати відповідь на питання: «Хто я є?». Авторці вдалося говорити з дітьми про актуальні проблеми морально-етичного плану, не вдаючись до повчань, але ніжно торкаючись маленьких сердець. Особливого шарму історії про «Василинку – руду вдачу» додають чудові ілюстрації Івана Кравця.

bОгляд підготовлено порталом BaraBooka 

(Visited 485 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com