Про “Світила” Елінор Каттон

До Форуму видавців видавництво “Рідна мова” видає український переклад роману Елінор Каттон “Світила”. Ми публікуємо огляд критика Галини Юзефович на цю книжку.

На відміну від Ентоні Дорра, Елеанор Каттон не ковзає на поверхні смислів, а ґрунтовно копає: її роман (до речі, найдовший роман серед переможців Букерівської премії) – це, по суті своїй, станція глибинного буріння, що відводить читача одночасно і вглиб історії, і вглиб людського серця.

Середина XIX століття, Нова Зеландія часів золотої лихоманки. У прибережне містечко Хокітіка – брудне, невпорядковане, наскрізь просякнуте духом нездорового пожвавлення, – прибуває чужинець з далекої й цивілізованої Англії. Молодого Уолтера Маді привела в цей дикий край сімейна драма і надія на краще майбутнє. Однак ледве зійшовши з корабля, він виявляється залучений в дивовижну змову, який об’єднує найіменитіших жителів міста. Декількома днями раніше один чоловік (щасливий молодий золотопромисловець) зник при загадкових обставинах, ще один (жебрак п’яничка) знайдений мертвим у своїй хатині, а третій (вірніше, третя) ледь не загинула, викуривши трубку отруєного опіуму. Всі ці зловісні події кидають тінь на шановних городян – банківського службовця, аптекаря, судновласника, господаря місцевого театру, юного маорі – добувача нефриту, китайця-золотодобувача і ще півдюжини інших шанованих громадян. Вони вирішують об’єднати свої зусилля, щоб розслідувати подію – і очистити себе від можливих підозр. Дивним чином останній відсутній шматочок пазла виявляється в руках Маді, який випадково потрапив на їх збіговисько…

Всупереч детективному начебто сюжету, очікувати від роману Каттон якогось особливого драйву не варто. Найбільше цей текст схожий на неквапливий балет (сама авторка стверджує, що всі герої в романі рухаються відповідно до законів астрології – на манір зірок, планет і сузір’їв). Передаючи один одному провідну партію (розповідь ведеться від імені то одного, то іншого персонажа), герої чинно викреслюють складний малюнок танцю, і всі жанрові атрибути – фатальні красуні, гротескний лиходій з обов’язковим шрамом на щоці, таємничі тубільні звичаї й безцінні золоті скарби – виконують при цьому функцію реквізиту або декорацій.

Мій опис навряд чи виглядає дуже привабливим, проте не дивлячись на всю важку старомодність романної конструкції, «Світила» Елінор Каттон – одне з найдивовижніших і найяскравіших моїх вражень за останні роки. Одного разу втягнувшись в тягучий, плавний ритм роману, ти вже не ладний з нього вирватися. Під личиною детективниці в Каттон ховається візіонер-міфотворець, здатний створити (ну, або викликати з небуття) і населити живими людьми просторий, незвичний, бентежний світ. Побутові деталі, портретні характеристики, впізнавана манера мови (чудово передана російською перекладачкою Світланою Ліхачовою), ні на що не схожий локальний колорит – в якийсь момент ловиш себе на тому, що новозеландська Хокітіка стає такою ж відчутною і справжньою, наче Петербург Достоєвського або Дублін Джойса. Не лякайтеся обсягу – коли 800 сторінок «Світил» закінчаться, ви пошкодуєте, що це сталося так швидко.

Галина Юзефович

Джерело: meduza.io