Неперевершений Габріель Гарсіа Маркес

Фото: marquez-lib.ru

Сімнадцять років знадобилося офіційному автору біографії Габріеля Гарсіа Маркеса, щоб розібратися в усіх хитросплетіннях, якими оточив себе цей латиноамериканський геній – один із найвеличніших письменників сучасності.

Майже всі значущі події свого життя, за словами експерта латиноамериканської літератури Джеральда Мартіна, письменник описував “то так, то сяк, вдаючись до містифікацій, нахабного інтриганства, з метою ввести в оману журналістів та літературознавців”.

Книги колумбійця, суворі й комічні одночасно, зачаровують. Романи “Сто років самотності”, “Осінь патріарха”, “Любов під час холери” принесли Маркесу всесвітню популярність та безліч літературних нагород.

Свою матір Габріель Гарсіа Маркес вперше побачив, коли йому виповнилося два роки. З батьком познайомився у віці майже семи років, однак їхні стосунки так і не склалися. А от матері письменник телефонував протягом багатьох років щонеділі в один і той самий час, у якій би країні не знаходився. Виховували письменника дідусь і бабуся. Саме вони познайомили його з народними повір’ями, культурними та мовними особливостями, які в подальшому вплелися у канву його творчості. У дитинстві Габо, як він сам зізнавався, часто вигадував неіснуючих друзів, неймовірні історії, говорив оточуючим, що важко хворий, хоча насправді був цілковито здоровий. Йому хотілося “розфарбувати життя яскравими барвами”. Хлопчика за це лаяли і називали брехуном, і лише дідусь поблажливо ставився до його фантазій.

Майбутній лауреат Нобелівської премії навчався спочатку в єзуїтському коледжі, а потім на юридичному факультеті Національного університету Боготи. Однак незабаром полишив навчання заради літератури й журналістики. Для самого Маркеса прикладом була творчість Ернеста Хемінгуея, Вільяма Фолкнера, Джеймса Джойса, Вірджинії Вулф і Франца Кафки.

Нобелівську премію з літератури Габріель Гарсіа Маркес отримав із формулюванням “За романи та оповідання, у яких фантазія і реальність, поєднуючись, відображають життя та конфлікти цілого континенту”.

Свій культовий роман “Сто років самотності” Маркес вважав недосконалим і говорив, що йому не вистачило часу написати його як слід. Він був категорично проти екранізації твору і хотів, щоб читаючи цю книжку, кожен уявляв її героїв по-своєму, створював власні образи, сприймав Урсулу чи то бабусею, чи то сестрою.

У романі “Любов під час холери” письменник розповів історію знайомства своїх батьків, шлюб яких не схвалювали його дідусь з бабусею, а нічні серенади супроводжувались стріляниною з вікна. За словами Маркеса, тільки його поява на світ поклала кінець неприязні між батьком та дідом, і вони подали один одному руки.

Свою автобіографію Маркес також написав у жанрі магічного реалізму. Книга “Жити, щоб розповідати про життя” стала бестселером. Вона повинна була скласти першу частину запланованої трилогії, але цьому не судилося статися.

“Іноді ми з моєю дружиною Мерседес вечорами залишаємося вдома самі, й нам хотілося б, щоб нас хто-небудь покликав вечеряти або ще кудись. У нас купа друзів, але вони не наважуються запросто зателефонувати, бо думають, що цього вечора у нас двадцять святкових зустрічей. Тому іноді опиняєшся в справжній ізоляції, це і є самотність, яку приносить слава”.

За роботою Габо викурював по три пачки цигарок на день. Енергія, почуття гумору та ентузіазм не полишали письменника до останніх днів. Він ніколи не здавався. Коли за кілька днів до публікації роману “Згадуючи моїх сумних повій” пірати виклали текст в Мережу, Маркес змінив фінал книжки. В результаті шаленим попитом у світі досі користується як нова версія роману, так і попередній варіант. Одинадцять разів Габріель Гарсіа Маркес переписував повість “Полковнику ніхто не пише”, домагаючись художньої та психологічної переконливості розповіді.

Його тексти, що балансують на межі реальності і вигадки, пронизані вибуховою енергетикою, справжньою пристрастю та любов’ю. Так писати може лише геній.

Купить книги автора в Yakaboo.ua

g g2 g1

(Visited 277 times, 1 visits today)