Наступний найкращий письменник Америки Веллс Тауер

Фото: thedistantsound.com

Саме “наступним найкращим письменником Америки” прозвали майстра короткого жанру Веллса Тауера після першої опублікованої книги оповідань. Він вважає, що людям потрібна література, яка робить їх життя хоч трохи значнішим, а світ повнішим. У світі, на його думку, є брак задоволень і яскравості, і завдання письменника полягає в тому, щоб дати їх і донести до людини так, щоб вона повірила.

Щоправда, герої опублікованої в 2012 році російською мовою збірки «Дверь в глазу» суцільно принижені, злі та самотні, але розповідає про них Тауер з великою любов’ю і ніжністю, відчуваючи неймовірну емпатію до людських істот. Його оповідання – в основному про чоловіків, які поступилися своїм слабкостям: скривджених синів, перших чоловіків, розгніваних братів, винних і зломлених, але таких, що незграбно намагаються зробити когось щасливим, закохатися або принаймні хоч зрідка не відчувати себе розчарованими. Не можна сказати, що вони хороші хлопці, але вони нешкідливі. У той час як деякі читачі знаходять героїв оповідань Тауера огидними або жорстокими, сам автор стверджує, що вони звичайні люди, які жадають звичайних речей: ніжності, людського ставлення, безпеки.

На становлення письменника вплинули американський прозаїк Річард Йєйтс і майстер проникливого аналізу повсякденного життя пересічних американців Джон Чівер, чиї великі твори відрізняються глибиною, пригніченістю, а короткі оповідання – ретельною структурованістю і завершеністю.

“Оповідання тільки показують весь жах того, що має статися. Перш ніж я почав писати щось годяще для публікації, я писав історії, які закінчувалися всілякими руйнуваннями і насильством. Можливо, я читав забагато Фланнері О’Коннор, у якої все закінчується ударом блискавки”.

Про себе письменник говорить, що швидше є прихильником традиційного опповідання, в якому присутня напруга і щось відбувається. Йому подобаються Едгар Аллан По, Антон Чехов і Деніс Джонсон, у яких головна дія відбувається за хвилину, Володимир Набоков, Волкер Персі, Бен Маркус, коли не треба намагатися написати про щось.

Тауер перебуває не в найкращих стосунках із технологіями, відгукуючись вкрай різко про всесвітню павутину. Своє ставлення він пояснює тим, що варто що-небудь бовкнути, як це відразу ж потрапляє до чийогось блогу, роздувається і одного разу цитується журналістом під час інтерв’ю.

“Мережа токсична відносно зосередженості, якої вимагає письменницька майстерність. Складно одночасно намагатися написати вдале речення і вибирати туфлі”.

Незважаючи на те, що Тауера відносять до письменників молодого покоління, його твори вільні від згадок сучасної поп-культури і гаджетів, за винятком пари мобільних телефонів. Його розповіді “аналогові”. Вдома у нього два столи – один для журналістської роботи, з інтернетом, а другий для усамітненого письменства. Пише він зазвичай вранці і тільки після першої години дня перебирається за “онлайн-стіл”.

“Я починаю писати, коли в голові визрів план, і думаю, що зараз все піде легко. Але, звичайно, це не так. Доводиться займатися самонавіюванням і дозволяти історії бути такою, якою вона хоче бути”.

Відмінність у написанні журнальної замітки і оповідання письменник бачить у тому, що в першому випадку текст закінчується тоді, коли скаже редактор, у другому – це щось невловиме, що робить сам процес хвилюючим і все одно залишає текст недосконалим.

Твори Веллса Тауера публікуються в таких престижних виданнях, як The New Yorker, Harper’s, McSweeney’s, The Paris Review, GQ і The Washington Post Magazine.

(Visited 456 times, 1 visits today)