Кому потрібен Ілон Маск

У квітні 2015 року я потрапила на iForum, чи не найбільшу подію української IT-галузі. Кілька тисяч фахівців, кілька тисяч з кількадесят тисяч світлих голів країни збираються в одному місці. На форумі було кілька розкладок з книжками, очікувано з літературою про бізнес і технології. З українських книжок я побачила аж одну – розмальовку для дорослих, решта – переважно книжки, імпортовані з Росії.

Хай якою принизливою була ця ситуація – єдина українська книжка, яку пропонували “інтелектуально стурбованій”, амбітній, переважно молодій і, до речі, платоспроможній аудиторії, була книжкою практично без слів, – я побачила і далі бачу простір для дії.

Ми вже долали подібні виклики: 20 років тому щоразу доводити власну спроможність потрібно було сучасній українській художній літературі та перекладам, 15 років тому усі нарікали, що нема своєї “попси”. Переконана, що українські видавці скористаються сприятливою ситуацією на ринку, коли є і запит, і кон’юнктура для українських перекладів нових книжок про інновації, технології, науку, бізнес. Так, нам треба докласти ще чимало зусиль в адаптуванні чи винайденні нових термінів, галузевого жаргону, бізнесового словника. Але справа не в книжках, точніше, не тільки в книжках. Справа в тому, як ми про себе думаємо. Справа в тому, хто приймає для нас рішення.

Практично кожна українська дискусія, яка переростає у лютий холівар в онлайні й оффлайні, насправді є дискусією про суб’єктність. Простіше кажучи, про що б ми не сперечалися, ми сперечаємося про “ми чи нас”, “ми чи нами”, “ми про себе” чи “хтось про нас”.

Проблема імпортованої книжки не тільки і не стільки в мові, а в тому, для кого її вибирали видавці, кому її адресували. Ось вони ходять довкола, ці сотні розумних молодих людей, ті, хто створює додану вартість, ті, хто витрачає і отже підтримує українську економіку, ті, хто перераховує гроші і волонтерить, ті, хто споживає продукти нетоксичних радіостанцій та телеканалів. Така вже специфіка аудиторії. Час від часу вони читають, читають, аби зрозуміти світ, аби зрозуміти межу своїх амбіцій та межу компромісів, аби дати раду зі своїми печалями та сумнівами, аби знайти рішення для тієї чи тієї професійної ситуації. Але вибір того, що саме вони читатимуть, здійснюють не ті, кого вони підтримують працею та грошима, а ті, кому вони в найкращому випадку байдужі.

Того дня на iForum-і я остаточно зрозуміла, для кого хочу працювати. Через кілька тижнів придбала права на українське видання біографії американського підприємця-візіонера Ілона Маска, бестселера, який на той момент тільки почали просувати у США й який вийшов там у травні цього року. Одночасно з американським виданням вийшов російський переклад.

Ілон Маск – жива ікона для багатьох підприємців, особливо у галузі високих технологій. На відміну від творінь іншого їхнього кумира – Стів Джобса – те, що робив і робить Маск, поки доступно ще меншій частці українців: у нас ще не працює система PayPal, небагато власників електромобілів Tesla, доставка вантажів у космос теж не є першочерговою потребою, а сонячні батареї та суперконденсатори частіше обговорюють, ніж встановлюють. Але зусиллями групи активістів дуже скоро в Україні таки запрацює PayPal (я кількох знаю, ці комара в полі заганяють!), інші активісти роблять все, включно з лобіюванням відповідних законопроектів, аби електромобілів в Україні було більше і вони ставали дешевшими, українські постачальники для космічної індустрії – реальність (зокрема для американської компанії Orbital Science Corporations, конкурента Маскової компанії SpaceX), а нові джерела енергії та сучасні способи її зберігання рано чи пізно приречені стати частиною повсякденного життя навіть не через турботу про майбутнє планети, а з необхідності.

Можливо, я драматизую, але мене непокоїть, що добрим тоном навіть не на обивательському рівні, а й на рівні лідерів думок, є опір найкращому з варіантів майбутнього і табу на оптимізм. Так, ніби амбітні цілі та віра в себе є чимось смішним та ганебним. І навіть про створений у Верховній Раді Тимчасову комісію з питань майбутнього майже ніхто не говорить, не підстрахувавши себе іронічним тоном.

Нам потрібна мова, якою можна говорити про таке майбутнє, що не буде повторенням минулого. І так, у цій мові буде дуже багато слів іншомовного походження, переважно запозичень з англійської, вона дратуватиме пуристів. Вона буде сухішою, подекуди навіть вихолощеною. Але без неї ми будемо, за висловом українського бізнесмена та громадського активіста Валерія Пекаря, ресурсом чужого проекту.

Ілон Маск – наш сучасник, особистість на перетині фантастики і реальності, що задає вектор епохи. Дивовижно, що у нашому складному та взаємозалежному світі одна людина спроможна настільки масштабно на нього впливати. І уявіть, багатомільйонна країна живе собі і не має напохваті книжки про людину, яка втілює в життя дитячі мрії, від яких ми майже готові були відмовитися.

Це нова книжка і це книжка, яка стала великою подією у США. Ми не повинні відставати, не повинні забувати великі мрії, не повинні відмовлятися від амбіцій, навіть якщо все проти нас. Саме тому саме ця біографія саме цієї людини.

Окрім українських підприємців, яким український переклад адресовано насамперед, є ще один уявний читач, для якого я вирішила стати видавцем. Зараз цей читач переживає свій найпаскудніший вік за найменш сприятливих для цього обставин. Йому близько 14-15, абсолютна більшість оточення вважає його придурком, бо добре вчиться, любить длубатися в техніці й читати фантастику. Йому важко знайти спільну мову з однолітками, скажімо відверто, він від них ще й подекуди відгрібає. Він дуже схожий на Ілона Маска у цьому віці. Хай тільки швидше про це дізнається.

Колонка вперше опублікована на УП

(Visited 199 times, 1 visits today)