Для чого ми пишемо, або подорож в паралельну реальність

Надихаюча книжка із паралельної реальності, де є літературні агенти, мільйонні наклади, і тисячні гонорари, інтерв’ю із Опрою Вінфрі та бажання видавців видавати цікаві історії разом із бажанням читачів їх читати.

Зачем мы пишем? Известные писатели о своей профессии – це книжка-інтерв’ю із 20 американськими сучасними письменниками, які організувала письменниця Мередіт Маран. У кожному розділі є цитата письменника із найновішого роману, біографія та бібліографія, та власне роздуми на тему, чому він/вона пише і коротка розповідь про свої здобутки та фейли в письменницькій діяльності. Так, книжка власне гарно розвіює наш радянсько-незрозуміло який міф, що письменництво це робота надземних істот і нічого спільного із іншими трудовими діяльностями не має. Письменники розповідають, як вони працюють, як починали, як влаштовують свій кабінет, та співживаються із родиною. Зрештою, як знаходять літагентів. Упс, знову вони, нереальні істоти.

У заголовку є вираз “відомі письменники”. Для нашої публіки більшість із них невідомі. Проте можна загуглити і дізнатись про купу шанувальників. Серед них є і одна із найбільш читаніших іспаномовних авторів у світі Ізабель Альєнде, яка почала писати, щоб вижити після смерті доньки, і автор детективних романів Девід Балдаччі із загальним накладом 110 млн., і лауреат Пулітцерівської премії Дженніфер Іган, і темношкіра письменниця Террі Макміллін, яка своїм існуванням та роботою фактично зробила популярною літературу темношкірих письменників, і письменник-гей Амістед Мопін, який теж зробив великий крок до підвищення рівня толерантості у суспільстві, і Сюзан Орлін, романи якої екранізує Голлівуд, і подружка Елізабет Гілберт Енн Петчетт, і Джеймс Фрей, який сфальсифікував свою біографію, але все таки став успішним письменником.

Так, це вочевидь підтверджує зовсім іншу дійсність американської літератури. Вона майже цілком внутрішня і закрита. Проте це не можна віднести до чогось негативного. Хіба погано те, що американцям подобається читати американців? І американська література задовольняє потреби своїх читачів. А з іншого боку наша ізольованість від іншомовних літератур, принаймні на масовому рівні, та мала кількість перекладів, роблять своє.

Упорядниця обіцяла у вступі цілковиту різноманітність авторів. Проте дві речі повторювались майже постійно: вік (усім письменникам 50-60 років) та географія (переважно Нью-Йорк). Мені  було б  цікавіше читати таку книгу ще й за участі думок молодших письменників та з інших країн. Але це, мабуть, була б інша книга.

Щодо порад. Вони хороші і чимось можуть бути корисні, як і будь-які поради, чимось схожі, чимось дуже суб’єктивні. Але загалом надихаючі та щирі, тому якщо вам треба крихта натхнення, ця книга для вас. Можливо, щоб собі відповісти на питання, а нащо я взагалі пишу?

“Усі книги я починаю писати сьомого січня. Ви навіть не уявляєте, що для мене це сьоме січня…Це пекло…Підходжу до комп’ютера і просто стою перед ним. Підходжу і стою, потім знову підходжу і стою – і так до тих пір, поки не з’явиться муза.” Ізабель Альєнде

Чомусь подумалось, що така книжка була б цікава в Україні про українських письменників. Щоб люди трохи перестали їх сприймати, як позаземних створінь.

Джерело: блог Етажерка.

Купити книжку в Yakaboo.ua

(Visited 140 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com