Джеррі Койн. «Чому еволюція правдива»: дегустація книги

Попри те, що фізику у школі вам викладав не Ейнштейн, а біологію – не Дарвін, є кращий спосіб зануритися у захопливий світ науки, яка еволюціонує. Разом із Джеррі Койном та його книгою про еволюцію в доскіпливому перекладі Тараса Цимбала кожен прочитає українською про те, чим людина відрізняється від мавпи, чи людство дееволюціонує, навіщо потрібен статевий добір, про що говорять скам’янілості та чому еволюція правдива. Навіть якщо комусь видасться непереконливою рекомендація наукового редактора українського видання Ігоря Загороднюка, що прочитати цю книгу варто й еволюціоністам, і скептикам, то на відгук лауреата Пулітцерівської премії Едварда Вілсона краще взагалі не звертати увагу. Як жартують у наукових колах США, якщо ви досі не вірите у теорію еволюції – ви або дурник, або шаленець, або не читали Джеррі Койна. Пропонуємо продегустувати шматочок із книги Койна про те, що людина не надто добре побудована і чому так.

Уривок із книги

Погане проектування

У фільмі «Людина року» комедійний актор Робін Вільямс грає ведучого телевізійного ток-шоу, котрий у результаті низки дивовижних випадковостей стає президентом Сполучених Штатів. Під час передвиборчих дебатів персонажеві Вільямса ставлять питання про розумний задум. Він відповідає так: «Люди говорять про розумний задум; що ми повинні викладати в школах розумний задум. Але подивіться на людське тіло: чи розумно воно зроблене? Та на ньому сміттєпереробний завод розташований поруч із зоною відпочинку!».

Це дуже влучне зауваження. Хоча організми виглядають пристосованими для життя, думка про їх ідеальну спроектованість – цілковита ілюзія. Кожен вид небездоганний за багатьма ознаками. Птахи ківі мають непотрібні їм крила, у китів є рудиментарний таз, а наш апендикс – дуже підступний орган.

Під «поганим проектуванням» я маю на увазі те, що якби організми були створені з нуля якимось архітектором, котрий використовував такі біологічні будівельні матеріали, як нерви, м’язи, кістки тощо, то вони не мали б таких дефектів. Бездоганний проект справді був би підтвердженням роботи вмілого й розумного творця. А небездоганний проект – це почерк еволюції; по суті, це саме те, що слід було б очікувати від еволюції. Ми вже з’ясували, що еволюція не починає свою роботу з нуля. Нові деталі еволюціонують зі старих і повинні спрацюватися із деталями, які еволюціонували раніше. Очікуваним наслідком цього є численні компроміси: деякі ознаки роблять свою роботу досить добре, але не настільки добре, як можуть, а деякі ознаки (приміром, крила ківі) не працюють взагалі, бо є відкинутими залишками еволюції.

Добрим прикладом поганого проектування є камбала (наприклад, морський язик), популярність якої в кулінарії почасти пов’язана з її пласкістю, завдяки якій з неї легко видаляти кістки. Загалом існує близько 500 видів камбал: палтус, калкан, глось та їхні родичі, які всі належать до ряду камбалоподібних (Pleuronectiformes). Латинська назва цього ряду перекладається як «бокоплавні» і влучно характеризує їхню погану спроектованість. Від народження камбали виглядають як звичайні риби, тіло яких розташовується вертикально під час плавання. На кожному боці тіла, яке виглядає, наче млинець, вони мають по одному оку. Проте через місяць після народження з ними відбувається дивна метаморфоза: одне око починає зсуватися вгору. Воно огинає весь череп і приєднується до іншого ока. Так у цих риб з’являється пара очей на одному боці тіла – на правому або на лівому, залежно від конкретного виду. Череп також змінює свою форму, щоб сприяти переміщенню ока. Відбуваються також зміни плавців і кольору. Відповідно, камбала лягає на безокий бік, тож обидва ока відтак опиняються зверху. Вона стає пласким замаскованим мешканцем дна, який полює на іншу рибу. Коли їй доводиться плавати, вона робить це, лежачи на боці. Ці риби – найбільш асиметричні хребетні в світі; роздивіться одну з них наступного разу, коли підете в рибний магазин.

Якби ми хотіли спроектувати організм камбали, то діяли б зовсім інакше. Ми б відразу розробляли рибу на кшталт ската, яка від народження має плаский вигляд і лежить на животі, а не істоту, яка досягає пласкості шляхом перевертання на бік, переміщення очей і деформування черепа. Камбали спроектовані погано. Проте це погане проектування є наслідком еволюційної спадщини. З еволюційного дерева нам відомо, що камбали еволюціонували зі «звичайної» симетричної риби. Вочевидь, їм було вигідно схилятися на бік і лежати на морському дні, ховаючись від хижаків і здобичі. Така поведінка, звісно, викликала проблеми: нижнє око, по-перше, не використовувалося, а по-друге, легко ушкоджувалося. Щоб усунути ці незручності, природний добір знайшов звивистий, але здоланний шлях переміщення ока та деформування тіла.

Одним із прикладів найгіршого проектування є зворотний гортанний нерв у ссавців*. Цей нерв проходить від мозку до гортані і допомагає нам говорити і ковтати. Він дивний тим, що має більшу довжину, ніж потрібно. Замість того, щоб пролягати прямим шляхом від мозку до гортані (а це десь 30 сантиметрів у людей), цей нерв опускається в нашу грудну клітку, описує петлю довкола аорти й артеріальної зв’язки і лише після цього повертається назад угору, де сполучається із гортанню (мал. 19). Загалом його довжина становить 90 сантиметрів. У жирафів цей нерв пролягає аналогічним маршрутом, але йому доводиться спускатися через усю довгу шию цієї тварини, після чого підніматися назад. Як наслідок, він на 460 сантиметрів довший, ніж якби проходив прямим шляхом! Уперше дізнавшись про цей дивний нерв, я не міг повірити в таке. Прагнучи переконатися на власні очі, я зібрався з духом і вирушив до лабораторії людської анатомії, щоб уперше в житті обстежити людське тіло. Один люб’язний професор показав мені цей нерв, простеживши олівцем його шлях униз тулуба і назад до горла.
* Зворотний нерв – одна з гілок блукаючого нерва.

нф

Такий обхідний шлях зворотного гортанного нерва не тільки свідчить про погане проектування, а може створювати проблеми для здоров’я. Надмірна довжина підвищує ймовірність його травм. Скажімо, його може ушкодити удар в груди, від чого стане важко говорити й дихати. Проте такий шлях пролягання набуває сенсу, якщо дізнатися, як зворотний гортанний нерв еволюціонував. Як і аорта у ссавців, він походить від зябрових дуг наших рибоподібних предків. На ранніх рибоподібних стадіях розвитку зародка всіх хребетних цей нерв проходить згори донизу паралельно із кровоносними судинами шостої зябрової дуги; він відгалужується від більшого блукливого нерва, котрий рухається від мозку вздовж спини. У дорослої риби зворотний гортанний нерв лівого боку тіла залишається на своєму початковому місці, сполучаючи мозок із зябрами та допомагаючи їм качати воду.

У ході нашої еволюції кровоносна судина п’ятої зябрової дуги зникла, а судини четвертої та шостої дуг опустилися вниз у тулуб, де потім перетворилися на аорту й зв’язку, яка сполучає аорту з легеневою артерією. Проте гортанному нерву, котрий, як і раніше, пролягав за шостою дугою, потрібно було зберігати сполученість із ембріональними утвореннями, із яких розвинеться гортань. А ці утворення розміщувалися поруч із мозком. Поступово в процесі еволюції аорта зміщувалася в бік серця і гортанному нерву доводилося тягнутися за нею. Для гортанного нерва значно ефективніше було б відчепитися від аорти, роз’єднавшись, а потім наново сполучитися по інший бік від неї, щоб пролягати навпростець, але природний добір не може здійснити такої операції, бо розривання і сполучення нерва зменшує пристосованість. Щоб не відставати від аорти, яка відступала до серця, гортанному нерву довелося розтягтися, утворивши кружний шлях. Цей еволюційний процес у скороченому вигляді повторюється під час ембріонального розвитку, бо на початку свого розвитку ембріон має рибоподібну систему нервів і кровоносних судин. Врешті-решт ми залишилися із погано спроектованим тілом.

З ласки еволюції наша репродуктивна система також усіяна дефектами. Ми вже згадували, що опускання чоловічих яєчок (наслідок їх еволюції зі статевих залоз риби) спричиняє ослаблення ділянок стінки черевної порожнини, через які можуть виникати грижі. Чоловіки мають ще одну ваду, пов’язану з поганим проектуванням нашого сечовипускного каналу, який проходить крізь передміхурову залозу, котра виробляє частину насінної рідини. Якщо перефразувати Робіна Вільямса, то це каналізаційна труба, прокладена через зону відпочинку. У багатьох дорослих чоловіків відбувається збільшення передміхурової залози (простати), котра стискає сечовипускний канал, спричиняючи ускладнене й болісне сечовипускання. (Мабуть, ця проблема не виникала протягом більшої частини еволюції людини, коли більшість чоловіків не доживали до 30 років). Кмітливий проектувальник не проклав би трубку з м’якими стінками через орган, схильний до зараження та набрякання. Так сталося через те, що передміхурова залоза ссавців еволюціонувала з тканин стінок сечовипускного каналу.

Жінкам випала не легша доля. Вони народжують дітей через таз, а це болісний і неефективний процес, який до появи сучасної медицини призводив до загибелі величезної кількості матерів і немовлят. Проблема полягає в тому, що коли в нас розвинувся великий мозок, голова немовляти стала завеликою для тазового отвору жінки, котрий мусив залишатися вузьким, щоб не шкодити ефективному ходінню на двох ногах. Компроміс між цими двома обмеженнями призводить до ускладнень та болю під час пологів у жінки. Якби ви проектували тіло жінки, то хіба не перебудували б репродуктивну систему так, щоб немовля виходило з тіла матері через нижню частину черевної порожнини, а не через таз? Уявіть, наскільки легше було б народжувати! Проте люди еволюціонували від істот, які відкладали яйця і народжували дитинчат (з меншими болями, ніж люди) через таз. Нас обмежує наша еволюційна історія.

А хіба розумний проектувальник створив би невелику прогалину між людським яєчником і фалопієвою трубою, яку потрібно перетнути яйцеклітині, щоб імплантуватися в матку? Час від часу заплідненій яйцеклітині не вдається здолати цей шлях, у результаті чого вона імплантується в черевній порожнині. Так виникає «позаматкова вагітність», котра майже завжди закінчується фатально для дитини, а без хірургічного втручання – і для матері. Ця прогалина – залишок від наших предків – риб і плазунів, які відкладали яйця з яєчника просто в зовнішнє середовище. Фалопієва труба забезпечує настільки небездоганне сполучення через те, що вона еволюціонувала пізніше, як додаток до тілобудови ссавців.

Деякі креаціоністи відповідають на аргумент про погане проектування тим, що надприродний розумний проектувальник усе-таки міг створити небездоганні частини тіла. У книжці «Чорна скринька Дарвіна» прибічник вчення про розумний задум Майкл Бігі стверджує, що «Творець міг умисно вигадати особливості будови тіла, які вражають нас своєю чудернацькістю, керуючись міркуваннями естетизму, розмаїття, величі та якимись досі нез’ясованими практичними або незбагненними задумами». Проте він упускає найважливіше. Так, творець міг мати незбагненні мотиви. Проте всі конкретні випадки поганого проектування, які ми розглянули, мають сенс лише якщо вони еволюціонували з ознак давніших предків. Якщо творець справді мав якісь конкретні мотиви, коли проектував ці види, то один із них, найпевніше, полягав у тому, щоб ввести біологів в оману, змусивши їх думати, що організми еволюціонували”.

Купити в Yakaboo.ua

(Visited 996 times, 1 visits today)