Сумні книги теж треба читати, тим більше Зузака

Мабуть, ми – покоління, яке зростало на голівудських екранізаціях, і тепер, короткі гучні заголовки асоціюються з блискавичними пригодами, зірковими акторами та хепіендом. У випадку ж, коли ми читаємо історію, а надто – оригінальний твір чи на додачу життєпис автора, душа змальовує картини по іншому.

Ми замислюємося, визначаємо для себе окремі деталі, по своєму малюємо кольори. Сприймаємо кольори, навіть, якщо вони для нас – не головне. Проте, роль вони грають іноді вирішальну:

“Люди помічають колір лише на світанку, і при заході сонця, а я добре знаю, що кожної секунди день пронизують міріади відтінків та інтонацій. Навіть одна година може містити в собі тисячі різних кольорів.”

Так автором книги “Крадійка книжок” подано відчуття кольорів від імені… Смерті.  Уся розповідь побудована, ніби ти слухаєш монолог могутньої невідомої сили, для якої всі – однакові. За походженням, вдачою, терпінням. Однак, дехто закарбовується в пам’ять навіть Смерті. Дівчинка Лізель – то як очі правди, що бачать те, що іншим не дозволено, і руки справедливості, беруть, бо хочуть пояснити для себе побачене…

“Крадійка книжок” достукалася до моєї бібліотеки не через своє дефіле на прилавках книгарень, а скоріш, через інтуітивні підказки.

Підґрунтя тому – раніше прочитані “451° за Фаренгейтом”. Книжки про книжки підносять значення творів, дозволяють замислитися про книжку як явище, феномен. Відкривають якісь нові їхні особливості.

У роботі Маркуса Зузака між рядків було прочитане таке: кожна книга знаходить свого читача. Навіть перед тим, як її спалять, загублять, чи використають, як прямокутний об’ємний предмет. Вся історія залишилася для мене з металічним присмаком.

Динамічною цю сповідь не назвеш, проте місцями серце вилітає в п’яти. Манера написання нагадує чернетку розповіді. На початку кожного розділу короткі начерки – про що там йдеться: коротко, аж до одного слова, лаконічні записи, наче автор боїться забути до того, як розпише повністю. А може спеціально, ніби грає в повторення, щоб читачі краще сприйняли й структуровано вималювали зміст разом із ним.

Напишемо короткі портрети героїв:

Тендітність збілілої кульбаби й рішучість викрадачки книг та фруктів – ось вам Лізель.
Разом із нею, із самого початку, світлим антигеном до темної причини нещасть, що описують у книзі постав і Руді..з волоссям кольору, що висвітлив лимон.
Макс – у нього трясовинні очі, і постійно здається, що він тремтить, як перед бійкою, або від підвального холоду.
Ганс – втілення всього доброго в Мьолькінгу, ходячий акордеон та нічний добряк, який змушує жах піти.
Роза – охоронниця сімейного кутка. У важких, скрутних умовах. Різка, постійна, гучна і надійна. А інакшою вона і не може бути.
А ще багато-багато доль, облич, зморшок як картон, і впізнаваних зачісок.

Книга дійсно читається важко. І ця важкість поселяється в душі назавжди. Хвилини описаного життя героїв здаються вічністю, яку обірвали, щоб виокремити найголовніше, а вона тривала б і тривала.

Якщо загинати пальці й називати причини, чому корисно було би прочитати цю роботу Маркуса Зузака, я б, у дусі автора, коротко б зазначила:
– вона про відчай батьків;
– у ній незламність обіцянок;
– про вміння переконувати й довіряти;
– про вимушену розлуку;
– про дружбу;
– про ненависть;
– вона вчить сподіватися;
– розкриває очі на несказане;
– про книги та вогонь;
– і на додачу, містить багато німецької лайки та побутових словосполучень – бонус для мовознавців.

Цю роботу скоріш за все, прийдеться перечитувати ще не один раз, щоб перед очима постали аркуші життя в новому образі, щоб відновилося те, що було похапцем прочитане, чи ще не обдумане від яскраво змальованого словом болю та стану душі героїв. А їх портрети ще довго застигатимуть на серці читача кольоровими малюнками.

Ірина Варламова

Купити книжку в Yakaboo.ua

(Visited 142 times, 1 visits today)