“Алі та Ніно”. Уривок з роману про любов та Азербайджан Курбана Саїда

Роман «Алі та Ніно» вперше вийшов німецькою мовою 1937 року й став значною подією в книжковому світі. Цей ро- ман вважається перлиною азербайджанської емігрантської літератури. Твір було перекладено багатьма мовами світу. Переклад Оксани Герман роману «Алі та Ніно» українською мовою найповніше відповідає оригіналу — він передає не тільки суть, але й дух авторського тексту. Книжка нещодавно вийшла у видавництві Віват.

Видання створене на основі реальних подій, описує історичну епоху – рубіж ХІХ – ХХ століття. Коли Баку перетворився на досить багатий мегаполіс, нафтову столицю Російської імперії. Прототипами головних героїв була пара: грузинка Олександра та азербайджанець – Аліпаша Алієв.

Окрім палкого кохання, у творі викривається загарбницька політика росіян, яскраво висвітлюється культура мусульман та християнства, забобони перського гарему, запеклі бої під Ґянджою за незалежність молодої держави.

Територіально події роману розвиваються серед зубчастих каменів та низької порослі енергійного міста Баку, серед тихого та безтурботного Шуші та серед неквапливого дагестанського аулу.

Алі та Ніно

(уривок з роману)

Наш дуже розмаїтий клас, який складався із сорока учнів, спекотного полудня парився на уроці географії в Бакинській російській імператорській гімназії: тридцять мусульман, чотири вірмени, два поляки, три сектанти та один росіянин.

До того часу ми не дуже замислювалися про незвичне географічне розташування нашого міста. Нині ж професор Санін монотонно та без особливого натхнення розповідав про те, що «природні кордони Європи позначені Північним Льодовитим океаном на півночі, Атлантичним — на заході та Середземним морем — на півдні. Східний кордон Європи проходить через Російську імперію по Уральських горах через Каспійське море і далі — через Закавказзя. Деякі вчені відносять південні схили Кавказьких гір до Азії, інші ж вважають, що країну варто розглядати як частину Європи, враховуючи культурний розвиток Закавказзя. Тому, діти мої, можна сказати, що певною мірою і ви відповідальні за те, чи буде наша країна належати до прогресивної Європи чи до реакційної Азії».

Професор самовдоволено усміхався. Ми притихли на деякий час, охоплені глибиною висловів і тягарем відповідальності, що раптово впали на наші плечі. Мухаммед Гейдар, який сидів на задній парті, підніс руку:

– Професоре, ми, мабуть що, залишимося в Азії.

Клас вибухнув сміхом. Мухаммед Гейдар відсиджував другий рік у третьому класі і, доки Баку належав Азії, існувала вірогідність, що він залишиться і на третій рік, бо міністерський указ дозволяв місцевим жителям азійської частини Росії залишатися на другий рік, скільки їм заманеться. Професор Санін, одягнений у шитий золотом мундир викладачів російської гімназії, спохмурнів:

–  Значить, Мухаммеде Гейдар, ви бажаєте залишитися в Азії? Може, хоч обґрунтуєте своє рішення?

Мухаммед Гейдар зніяковіло підвівся, але не вимовив ні слова. Він стояв з відкритим ротом, зморщивши лоба та безглуздо витріщивши очі. І поки чотири вірмени, два поляки, три сектанти та один росіянин насолоджувалися його тупістю, я підніс руку і вимовив:

– Пане професоре, я теж залишився би в Азії.

– Алі Хане Ширваншире! І ви! Ну добре, вийдіть до дошки. Професор Санін закопилив нижню губу, тихо проклинаючи долю, що заслала його на берег Каспію. Потім він відкашлявся та помпезно мовив:

– Чи можна ознайомитися з вашими доказами?

– Так, мені більше до душі Азія.

– Дійсно? А ви бували коли-небудь у справді відсталих країнах, в Тегерані наприклад?

-Ну так, минулого літа.

-Чудово. І ви там виявили які-небудь надбання європейської культури, наприклад автомобілі?

-Так, і досить пристойні, між іншим. До них поміщається тридцять і більше осіб. Вони курсують не в межах міста, а між регіонами.

-Так це — автобуси, що використовуються, оскільки немає залізниці. Вам аби посперечатися. Сідайте, Ширваншире. Я відчув тріумф тридцяти азіатів з поглядів, якими вони мене обдарували. Професор Санін похмуро мовчав. Від нього вимагалося зробити з нас добропорядних європейців.

Він раптом звернувся з новим запитанням:

-А чи був хто-небудь з вас у Берліні, наприклад?

Професору явно не таланило цього дня — сектант Майков підняв руку і повідомив, що був у Берліні в дитинстві. Він виразно пам’ятав затхлий запах жахливого метрополітену, шумну залізницю та сандвіч із шинкою, який йому приготувала мама. Ми, тридцять мусульман, обурилися. Сеїд Мустафа навіть попросив дозволу покинути кімнату, відчувши нудоту при слові «шинка». На цьому наше обговорення Баку та його географічного розташування завершилося.

Пролунав дзвоник. Професор Санін з полегшенням покинув кімнату.

Сорок учнів вибігли на вулицю. Почалася велика перерва, під час якої можна було віддатися трьом заняттям: вибігти у шкільний двір і влаштувати бійку з учнями сусідньої школи через те, що ті носили золотисті кокарди на формених картузах, тоді як нам доводилося задовольнятися сріблястими, чи почати голосно говорити азербайджанською мовою, оскільки росіяни її не розуміли й тому її було суворо заборонено, чи швиденько перебігти вулицю та проникнути до жіночої гімназії святої цариці Тамари. Я вирішив зупинитися на останньому. Дівчата, одягнені в скромні сині формені сукні та білі фартушки, прогулювалися в саду. Кузина Айша помахала мені. Вона прогулювалася під руку з Ніно Кіпіані, а Ніно Кіпіані була найгарнішою дівчиною в світі. Коли я розповів дівчатам про свою сутичку на уроці географії, найгарніша дівчина в світі подивилася на мене з вершини своєї величі і сказала:

— Алі Хане, ти дурень. Слава Богу, що ми в Європі. Якби ми були в Азії, мене давно б змусили ходити в чадрі і ти не зміг би бачити мене.

Я здався. Спірне розташування Баку дозволяло мені насолоджуватися поглядом найкращих очей у світі. Я залишив дівчат і, сумуючи, прогуляв залишок дня. Я дивився на верблюдів, на море, думав про Європу й Азію, про прекрасні очі Ніно і журився. До мене підійшов жебрак зі скарлюченими хворобою руками. Я дав йому грошей, і коли він намагався поцілувати мені руку, злякався та висмикнув її. Через десять хвилин мені здалося, що я образив того жебрака. Я намагався його знайти, щоб виправити свою помилку, але не знайшов і поплентався додому з нечистою совістю.

Усе це сталося п’ять років тому.

За ці роки відбулося чимало подій. Прибув новий директор гімназії, якому подобалося хапати нас за комір і трусити, оскільки дерти учнів за вуха було суворо заборонено. Наш релігійний наставник детально пояснив нам, яким милостивим був Аллах, дозволивши нам народитися мусульманами. До класу прийшли двоє вірменів та один росіянин, а два мусульманини пішли від нас: один через те, що в шістнадцять років одружився, а другого під час канікул було вбито у кривавій родовій бійці.

Я, Алі Хан Ширваншир, тричі побував у Дагестані, двічі у Тифлісі, один раз у Кисловодську, один раз у гостях у свого дядька в Ірані, і мене ледве не залишили на другий рік у гімназії через те, що не міг відрізнити герундій від герундива. Мій батько пішов за порадою в мечеть до мулли, який заявив, що вся ця латина — цілковита нісенітниця. У зв’язку з цим батько надів усі свої турецькі, іранські, російські ордени та пішов до директора гімназії, якому подарував якесь хімічне обладнання, і я перейшов до наступного класу. У гімназії було оголошено сувору заборону на носіння учнями заряджених револьверів, у місті було проведено телефони, а Ніно Кіпіані й далі залишалася найкращою дівчиною в світі.

Тепер все добігало кінця, до випускних іспитів залишався тиждень, і я проводив дні вдома або просиджував їх у роздумах про марність викладання латини на березі Каспію. Я любив свою кімнату на другому поверсі. Стіни були завішані килимами темних кольорів, привезеними з Бухари, Ісфагану та Кошану. Візерунки, виткані у вигляді садів та озер, лісів і рік передавали думки майстрині — незрозумілі очам дилетанта та дивовижно гарні для цінителів. У далеких степах жінки збирали рослини для цих фарб, вичавлювали довгими гнучкими пальцями сік колючих кущів. Секрет змішування цих ніжних фарб оберігається століттями, а майстриня часто творить шедевр десятиріччями. Потім килим вивішується на стіну, демонструючи символи та натяки, сцени з полювання, битви та орнаменти у вигляді рядків Фірдоусі чи висловів Сааді…

Через велику кількість паласів і килимів кімната здається темною. Тут є низький диван, два невеликі ослінчики з перламутровою інкрустацією, багато м’яких подушечок і серед усього цього — дуже непотрібні, навіть зайві підручники, видані на Заході: з хімії, фізики, тригонометрії — маячня, винайдена варварами, що забажали набути репутації цивілізованих. Я закрив книжки і піднявся на плаский дах будинку. Звідси я міг озирати свій світ, масивну стіну міської фортеці та руїни палацу з арабськими написами на воротах. Лабіринтами вулиць проходили верблюди з такими тонкими щиколотками, що мені хотілося погладити їх. Переді мною здіймалася, припадаючи до землі, Дівоча вежа, що обросла легендами та плітками. За фортецею починалося море — безликий, темний, незбагненний Каспій, а за ним простягалася пустеля — зубчасті камені та низка поросль: тиха, безмовна, нескорена — найгарніший у світі пейзаж. Я тихо сидів на даху будинку. Яке мені діло до існування інших міст, дахів і пейзажів? Я любив рівне море, пласку пустелю та старе місто, що розкинулося між ними. Гамірний натовп прибулих у пошуках нафти знаходить її, збагачується та знову їде. Це не справжні мешканці Баку, вони не люблять пустелю.

Слуга приніс чай. Я пив чай і думав про іспит. Ні, він не турбував мене. Звичайно ж, я його складу. Навіть якщо не складу, яке це мало значення? Селяни в наших маєтностях будуть говорити, що я не зміг покинути обитель знань. Та й дійсно жаль залишати школу. Сіра форма зі сріблястими ґудзиками, еполетами та кокардою була й справді нарядною. Мені буде незатишно у штатському, хоч і доведеться носити його недовго. Тільки одне літо, після чого я поїду до Москви вступати до Інституту східних мов імені Лазарєва. Я сам ухвалив таке рішення, тому що у цій царині я в тисячу разів перевершу росіян. Їм доведеться дуже скрутно в питаннях, які мені даються самі собою. А форма Лазарєвського інституту — найкраща: червоний плащ із коміром, шитим золотом, тонка позолочена шпага талайкові рукавички, які можна буде носити навіть у будні. Чоловік має носити форму, інакше росіяни почнуть зневажати його. А якщо росіяни почнуть мене зневажати, Ніно не вийде за мене заміж. А я маю одружитися з Ніно, навіть якщо вона християнка. Грузинки — найкращі жінки у світі. А що, як вона відмовить мені? Якщо так станеться, відважні джигіти перекинуть її через сідло мого скакуна і ми помчимо до іранського кордону, в Тегеран. Там вона погодиться, що ж їй залишиться робити?

Таким гарним і спокійним здавалося життя з даху нашого будинку в Баку…

Купити книжку в Yakaboo.ua

Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com

15 thoughts on ““Алі та Ніно”. Уривок з роману про любов та Азербайджан Курбана Саїда

    Залишити відповідь